До ть, будь ласка!! Гумор у творах Марка Твена ("Вбивство Юлія Цезаря (у невадський б)”, “Чорношкірий слуга генерала Вашінгтона”, “Інтерв’ю з дикуном”). Навіщо Марк Твен користується гумористичними засобами зображення дійсності?

Тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього спідлоба якимсь глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала:         — ні в мене є другі май ліпші». «марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись» «сходились коло церкви або десь в лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти ворожих родів. марічка любила, коли він грав на флоярі. задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки» «марічка обзивалась на груфлояри, як самичка до дикого голуба,— співанками. вона їх знала безліч. звідки вони з'явились — не могла б розказати. вони, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самосійні по сіножатях, як смереки ростуть по марічка і сама вміла складати пісні». «як муть мряки сідати на гори, я сяду та й си заплачу, що не видно, де пробуває милий. а як в погожу річку зазоріє небо, я му дивитись, котра зірка над полонинков — тому бачить і тільки співати залишу».

Коли я читав повість А. Я. Чайковського «За сестрою», мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. Хоч Павлусю було лише п'ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певно, він намагався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим.

Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів.

Андрій Чайковський не ідеалізує Павлуся. Хоч, звісно ж, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. Щодо мене, то я схиляюсь перед патріотизмом сміливого Павлуся, його присягою на вірність рідному краєві, яка звучить у внутрішніх монологах героя, а також перед щирістю та м'якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. Навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору Сулеймана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію — знайти сестричку Ганнусю і визволити її з неволі. Цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою.

Гадаю, образ Павлуся надовго запам'ятається не тільки мені, а й моїм одноліткам, бо хвилює й сповнює душі щирою любов'ю до рідної землі та її історії.