Проблематика твору "Місто". Навести приклади.

Складно говорити про шляхетність та кохання, спираючись на твір Івана Франка "Чого являєшся мені у сні". Адже шляхетність - це або належність до суспільного "шляхта", або шляхетність душі, що характеризується честю, виликодушністю та милосердям. А хіба ліричний герой вказаного твору милосердний або великодушний? Ні, він усього лише сумує за невідбувшимся коханням, жаліє себе, мріє про взаємність.  Хіба він за щось прощає героїню, хіба думає про її почуття? Ні! Він зациклений на собі, як більшість закоханих.

А щодо шляхетних вчинків, їх можна вгадати за непрямими натяками. "В житті ти мною згордувала, моє ти серце обірвала і з нього вирвала одні оті ридання голосні, пісні" - ця цитата може вказувати на виликодушність героя в тому сенсі, що він не нав'язував коханій свою любов, не примушував її до взаємності, не намагався нею маніпулювати. Про такі вчинки героя також говорить цитата "Ти ж знаєш, знаєш, добре знаєш, як я люблю тебе без тями, як мучусь довгими ночами і як літа вже за літами свій біль, свій жаль, свої пісні у сердці здавлюю на дні".Тобто, він не докучав їй своїми стражданнями. Дійсно, хіба вона винна у тому, що не любить його?  Тому так, істине кохання може надихнути на шляхетні вчинки, такі як залишати сво страдання при собі та не змушувати нікого любити тебе.

П’єса видатного українського драматурга і письменника І. Карпенко-Карого «Мартин Боруля» була написана на основі реальних фактів. Для сюжету автор використав події, які в певний час відбувалися в його родині. Відомо, що батько письменника одного разу вирішив довести, що має дворянське походження, і це стало справою усього його життя. Незважаючи на витрачені кошти і зусилля, рід так і не був визнаний дворянським, б в старих і нових документах прізвище батька відрізнялося однією літерою.

Тим самим був зайнятий і головний герой п’єси. Мартин Боруля – чиновник Земського Суду і багатий шляхтич, який має одну єдину у своєму житті заповітну мрію – зробити свою родину дворянською, і який готовий заради того, щоб поставити усе на «дворянську лінію», на будь-які жертви.

Підштовхнула бажання Мартина довести своє дворянство образа пана Красовського, який назвав Борулю бидлом, а його сина Степана – телям. Мартин став наполегливо, навіть із завзяттям судитися і викидати гроші на вітер. Він настільки сильно захопився цією справою, що навіть не розумів, що повірений Трандалєв, який узявся йому допомагати, просто-напросто дурить його. А головне у цій боротьбі за дворянство – це те, що й сам Мартин навряд чи зміг би пояснити, для чого йому і його родині потрібне те саме дворянство. Адже родина Борулі жила у достатку і у нього та його рідних було цілком нормальне життя. Мартин Боруля мав гарну дружину, сина, доньку і вів чимале господарство.

Зрозуміло, що такий стан життя родини не мав нічого спільного з життям дворян. Та Мартин хоч і має звичку рано прокидатися, він намагається виглядати паном і через силу вилежується майже до обіду, хоча у цього в нього болять боки. Крім того, він ламає родинні традиції і примушує доньку і сина називати жінку «мамінькою», а його самого – «папінькою». Своїй дочці Марисі Мартин не дає працювати, бо вважає, що так вона буде більше схожа на дочку дворянина.

Чимало коштів Мартин Боруля витрачає і на дворянський антураж. Але наміри виглядати благородним визивають у глядачів та читачів лише сміх. Мартин привчає себе до кофе, хоча не знає, що з ним робити і коли подавати до столу, «чи до борщу, чи на ніч?».