Окраса української літератури – повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». У творі письменник створив образи людей, які є справжніми дітьми природи. Вони єдині зі світом гір, полонин, лісу, який оточує їх.
Історія обертається навколо хлопця та дівчини. Обидва вони гуцули. Родини Марічки Гутенюк та Іванка Палійчука люто ворогують між собою, намагаючись знищити чоловіків ворожого роду. Але Іван та Марічка покохали один одного ще дітьми. Вони наче первісні люди, адже ворожість у суспільстві не знищила їхніх природних почуттів. Кохання – це справді природне почуття, а ненависть – ні, її нав’язують людям інші люди. Автор повісті дає нам це зрозуміти.
Марічка - поетична дівчина, знає секрети навколишньої природи, ворожіння. Вона складає співанки, які з’являються «ніби самі по собі». Вона настільки чиста, що вміє відповісти добром на зло. Ще в дитинстві вона назавжди привернула серце Іванка до себе, пригостивши його цукеркою у відповідь на спробу побити її.
Іван – це також людина в природному стані. Він прекрасний господар, «ґазда». Іван знає прадавню мудрість про те, як треба доглядати за худобою, як зберегти овечок від злих духів. Для нього видається цілком природним, що сусідка Химка є відьмою і може обертатися у жабу та білу собаку. А в лісі, звісно, бродить чугайстир та полює на нявок.
Іван тонко відчуває природу навкруги себе. Мабуть тому він не тільки добрий господар, але й грає на флоярі. Він здатен на велике почуття і в кінці віддає життя за мрію. Не може жити без радості та кохання.
Є ще два цікаві образи в творі – мольфара Юри та ґаздині Івана Палагни. Але їхнє кохання інше: в ньому проглядає хижість та хіть. Своєю силою керувати природними стихіями Юра причарував горду та холодну Палагну. Їхнє кохання неначе стихійне лихо: розбиває життя людей навколо. І тому воно протиставляється глибокому, ніжному коханню добрих людей - Івана та Марічки.
Я дуже люблю читати казки. В них розповідається про цікаві події та пригоди, діють фантастичні істоти, звірі набувають людських рис, використовуються магічні предмети. Щоб поринути у казковий світ, треба мати багату уяву. Тож казки розвивають нашу фантазію. Без неї не уявиш ані чарівну жар-птицю, ані багатоголового Змія-Горинича, ані Бабу Ягу, що літає у ступі. У казці завжди відбувається боротьба добра і зла. Добрі казкові герої обов’язково виходять переможцями, які б перешкоди їм не доводилося долати. Герда із казки данського письменника Г. К. Андерсена «Снігова королева» подолала величезну відстань, незважаючи на небезпеку, в пошуках свого названого брата Кая. Здавалося б, що може зробити одна маленька дівчинка?
Але добре серце Герди притягує до себе інших добрих людей та звірів. Їй допомагають і лісовий ворон та ручна ворона, і принц та принцеса, і північний олень, і лапландка та фінка. Навіть маленька розбійниця добрішає поруч із Гердою. Ця героїня Андерсена вчить нас доброти та відданості, доводить нам, що любов і мужність сильніші за злі чари. Тепле серце маленької дівчинки виявилося дорожчим за багатства бездушної Снігової королеви та владу над усім світом.
У казках про тварин у вигляді звірів зображуються люди. За до образів звірів казка вчить, як не слід чинити зі своїми ближніми. В російській народній казці хитра лисиця вигнала зайця з його хатинки, коли її крижана розтанула. Та хоробрий півник виселив руду з зайчикової хатинки і залишилася вона ні з чим. Так лисиці й треба, щоб не зазіхала на чуже добро!
Казка вчить нас, що справедливість рано чи пізно візьме верх над кривдою. Довго довелося терпіти знущання мачухи бідній пасербиці із німецької народної казки «Пані Метелиця». Та все ж таки настав і їм кінець. Справедлива пані Метелиця нагородила обох сестер по заслузі. Добру й працьовиту пасербицю вона озолотила, а заздрісну й ледачу рідну дочку облила смолою.
