Дайте відповіді на запитання, дотримуючись чіткості й лаконічності у висловлюваннях: 1. Які проблеми порушує у поемі "Енеїда" І. Котляревський ?
2. Чому Остромирове Євангеліє має таку назву ?
3. На які жанрово-тематичні групи поділяються балади ?
4. Як називається архаїчна рукописна хрестоматія, що містить різні вислови та фрагменти з богословних творів ?
5. Хто, на думку Святослава , може "...Волгу веслами розкропити, а Дін шоломами вилляти" ?

Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалось, що духовні цінності втратили всякий смисл, він написав:

«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.

Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині».

Із словами Реріха перегукуються слова діячів української , культури. І, можливо, саме сьогодні, у наш тяжкий час, коли зовсім поруч під кулями і снарядами гинуть діти та жінки, а думки людей зайняті не вічними істинами, а пошуком шматка хліба, варто прислухатися до закликів берегти, плекати красу, культ якої є однією з найхарактерніших рис, притаманних нашій національній культурі.

«Що ж говорити про місце краси в нашій духовності, в нашій творчості, в нашім побуті? Це річ настільки очевидна, що не вимагає обговорення. Чи візьмемо наші вишивки, чи наші писанки, чи наш народний стрій, чи пісню, чи хату, чи — донедавна ще мережані ярма для волів, а ще й досі цяцьковані у гуцулів речі і приладдя — все це просякнене характеристичним панестетизмом, якого родовід не підлягає сумніву і з огляду на його многовікову закоріненість, і з огляду на його форми, і з огляду на разючі, часом, аналогії.

У якого іншого з сучасних нам народів вживається, наприклад, слово «гарний» не в значенні лише «красний» (красивий — прим, авт.), а в значенні внутрішньої якости, добрости, вартости («гарна людина», «гарний врожай», «гарна пшениця»)? І коли пригадаємо собі античногрецьке, властиво, неперекладальне, поняття «калоскагатос», що одночасно означало комплекс «красного й доброго», знову ж напотикаємо праджерело тієї властивосте… наша етика таки зовсім по старогрецькому є органічно злита з нашою естетикою. «Негарний вчинок» або «негарне поступовання» — вирази, які свідчать, що естетика і тут є ніби критерієм етики».

(Є. Маланюк. «Нариси з історії нашої культури»)

«Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити».

Олеся Запорожець.
Портрет: "Вона не була звичайною дівчиною. Вона була красива і чепурна. Олесею пишалася вся округа. Юувало, після роботи, вечорами, вона, як птиця, ну так же багато співала біля хати на все село, так голосно і так прекрасно, як, мабуть, і не снилося ні одній припудреній артистці з орденами".
"Як гарно ти пахнеш люистком!"
"Вона була вже не красива і не молода, не чорнява. У неї було сиве веолосся і брудні, вимучені руки, з усіма слідами холоду,голоду, лісу, байраків, земляниї ям і нужди".
Характер: " Була Олеся тонкою, обдарованою натурою,тактовною, доброю, роботящою і бездоганно вихованою чесним родом. Легковажні хлопці трохи соромились Олесі, вважаючи її за горду і неприступну..."
Ставлення до людй: "-Та діло й зовсім не в тому,хто більш чи менш винен.
-а в чому ж?
-У нещасті роду...В нашому роду. Ми жінки, Христе. Ми матері нашого народу. Треба все перенести, родити дітей,щоб не перевівсь народ. Глянь,що робиться. Множество мільйонів гине. За це ж вмирають наші, як би там не бились. Я вірю, Христе, вірю! Нізащо не буде по-німецьки"
"О матінко, які ж ми нещасливі! Яка нещаслива земля наша"