Сині васильки автор порівнює з кольором очей коханої. Цю барву художники-живописці вважають холодною. А під пером поета вона наповнюється теплом: «І синіє щастя у душі моїй». Природа у вірші одухотворена, вона радіє і сумує разом з ліричним героєм, у душі якого панує оптимістичний настрій навіть тоді, коли він усвідомлює конечність людського життя. На зміну одному поколінню приходить інше, а вічними й нетлінними зостаються краса кохання, теплота людських сердець, єднання людини з природою: Так же буде поле, як тепер, синіти і хмарки летіти в невідомий час,і другий, далекий, сповнений привіту,з рідними очима порівняє нас.
Объяснение:
Пісня супроводжує людину все життя. І в радості, і в горі, у великій печалі і в години душевного піднесення співають люди. Все, що є на душі, виливають українці в піснях. Які б події не відбувалися в Україні, всі вони знайшли своє відображення у піснях.
Минають роки, помирають учасники подій, а пісня залишається вічною.
Саме з народної пісні ми дізнаємося про великого сина української землі Богдана Хмельницького; про народ, який піднявся проти ворога, про ту ціну, якою дісталася сподівана воля.
Михайло Стельмах високо оцінив народну пісню. Він писав: "Народна пісня-насамперед, історія землі української та невмирущість духу народного".
Пісня-серце народу, його душа і крила. Витворена народом, вона часто ятрить наше серце, зачаровує красою і милозвучністю, багатством тем і глибиною почуттів. Живи вічно, пісне, і всі ми станемо щедріщими, чистішими у помислах і вчинках.
Объяснение:
