У роки кріпосницького лихоліття почала свою літературну діяльність Марія Олександрівна Вілінська, яка ввійшла в літературу під псевдонімом Марко Вовчок. Це видатна письменниця другої половини XIX століття, яку І. Я. Франко назвав борцем за волю і людські права трудового народу. Марко Вовчок глибоко вивчила життя покріпаченого люду, його усну народну творчість. Шевченків «Кобзар», «Записки мисливця» Тургенева, «Мертві душі» Гоголя були основними джерелами творчої наснаги молодої письменниці. Вони виробили у неї переконання, що неволя — це лихо, з яким треба боротися.
Займаючись разом зі своїм чоловіком збиранням усної народної творчості, письменниця бачила, як важко живеться кріпакам і в Україні, і в Росії, тому й розпочала свою творчість антикріпосницькими оповіданнями і повістями. Популярність творів Марка Вовчка визначалась умінням письменниці гостро зобразити драматичні події з життя селян, створити напружений конфлікт, яскраво змалювати образи представників народу та їхніх гнобителів. Т. Г. Шевченко назвав письменницю «ясною зорею» в літературі, «обличителем жестоких людей несытых».
Тему тяжкого життя жінки-кріпачки розвинув у своїй творчості геніальний поет України Т. Г. Шевченко. Марко Вовчок розробила цю тему в прозі й вивела у своїх творах правдиві образи кріпаків, які мріяли про краще життя, боролися проти кріпосників.
До найкращих творів, в яких письменниця розповідає про відносини між кріпаками і кріпосниками, слід віднести повість «Інститутка», яка належить до «найкращих перлин української літератури». Цю повість (перша назва «Панночка») Марко Вовчок почала писати в Немирові в 1858 p., а закінчила в 1859 р. Спочатку твір був надрукований російською мовою в перекладі Тургенева в 1860 р. в журналі «Отечественные записки». Українською мовою повість була надрукована в журналі «Основа» 1862 р. і присвячена Т. Г. Шевченку, чий вплив позначився на творі.
У повісті «Інститутка» Марко Вовчок показує тяжке життя кріпаків та наростання народного гніву, стихійного протесту проти кріпосників. Кріпаки втратили терпіння, не бояться виявити непокору, бо, як говорить Назар, «біда біду перебуде, одна мине — десять буде».
Головними героїнями твору є дві жінки, які постійно протиставляються: Устина і панночка. Розповідь ведеться від імені кріпачки, отже, крізь призму її сприйняття змальовано панів, кріпаків та взаємини між ними. «Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала... Було, мене й б'ють (бодай не згадувати) — не здержу серця, заплачу, а роздумаюсь трохи — сміюся». Такою змальована Устина на початку твору. Це образ людини, яка зазнала багато горя. З дитинства вона залишилася сиротою, виховувалася у чужих людей. Потрапивши до панського двору, Устина відчула весь тягар кріпосницької неволі. Вона прагне до волі: «Коли б воля, заспівав би так, щоб і на селі лунало».
А ось і друга головна героїня повісті — інститутка. Вона теж сирота, але живе у розкошах, на утриманні своєї бабусі, багатої поміщиці. Панночка виховувалася в інституті, де переслідувала одну мету: «...аби я знала, чим себе між людьми показати». Це жорстока, вередлива жінка, в образі якої Марко Вовчок показала типові риси поміщика-кріпосника. Інститутка у своїй поведінці нічим не обмежена, лайлива, егоїстична, вередлива. Повернувшися в Дубці, панночка покохала полкового лікаря, одружилася з ним і одразу ж взялася за здійснення своїх планів: збільшити своє багатство, стати заможною і незалежною ні від кого поміщицею. Всю злість, людиноненависництво, притаманні її натурі, вона зриває на кріпаках, а найбільше дістається Устині.
Кріпачка Устина — багата і красива натура. Вона щира і привітна з подругами, з повагою ставиться до бабусі-кріпачки, заступається за неї, коли панночка починає її бити. Вона розумна уміє розпізнавати людей і влучно та дотепно давати їм характеристику. Вона щиро покохала Прокопа, почуття дівчини глибокі, безкорисливі. Порівнюючи кріпачку з поміщицею, письменниця відзначає моральну вищість представників з народу. Панночка з презирством ставиться до кріпаків, знущається з них. «Люди прокидались і лягали плачучи, проклинаючи. Усе пригнула по-своєму молода пані».
Объяснение:
