Дружба… Якщо по-справжньому замислитися, то протягом життя вона проходить певні етапи еволюції, але робить це по-своєму: своєрідно, нетипово і, мабуть, трохи жорстоко.
У нашому житті є і постійно з’являються нові обличчя. Згадайте безліч «подруг» і «друзів» на вулиці, суцільну масу товаришів у дитячому садку і школі. Де б ти не був, куди б не потрапив, завжди знайдеш того, хто зможе носити цей титул – Друг.
Але роки йдуть. І поступово втрачається сліпа віра в кожного. Старші шкільні та студентські роки дозволяють розмежувати помилкові припущення щодо альтруїзму і безмежної доброти багатьох з твого оточення. І день за днем, місяць за місяцем, рік за роком коло товаришів стає все менше. І вже в зрілому віці ти переконуєшся, що справжній друг перевіряється тільки часом. Незважаючи ні на що, він – частина тебе. Сварки, негативні емоції, часткові непорозуміння можливі, адже життя і погляди у кожного різні. Але єдність духа замінити нічим. Це почуття ніколи не сплутати з фальшивкою. Воно одне, тому ви разом.
Объяснение:
«Вже Павлусь був чималий пахолок, а вона (мати) ще возилася з ним. Як з маленькою дитинкою. Було власними руками годує, а він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвірінок, знов рот роззявлює».
· «Як кладе його спати, то сама і стеле, і роздягає, і хрестить, і ще й котка співає, неначе над годовничком».
· «...Його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки. ...Зроду не то, щоб ціп або косу у раках подержав,— не взявся й за лопату, щоб одгребти сніг од порога, або за віник, щоб вимісти хату».
· «Щастя, як горох з мішка, так і сиплеться на нашого Павлуся, і урожай у його луччий, як у других, і корів нема ялових...»
· «... Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити. Тільки йому й роботи, що цілісінькій день їсть (а лопав здорово) та спить. ...Поспить на перині, лізе на піч поспати ще у просі. Пообідає і знов куня...»
· «Лучалось, наймит вернеться з поля і навідається до Павлуся, а тому й голову важко держати на плечах».
· «Якби вечорниці збирались біля моєї хати, то, може б, і пішов».
· «Се мій скарб, се мені Бог у вікно вкинув! А що?»
· «Найшлась і дівчина, що, як той скарб, сама до його лицялась. Послав йому Господь і діточок покірних, працьовитих, не таких, як він пудофет І віку йому таки чимало протяг Господь: до білого волосся доспався. Спав, спав, аж поки навіки не заснув»
