"кобзарем його ми звемо" твір 8 клас pls​

За останніми соціологічними опитуваннями, темою яких були життєві цінності, які відіграють у житті людини найважливішу роль, вчені прийшли до висновку, що для деяких людей головне у житті є багатство, для інших кар’єра, слава, кохання, гроші, і тільки частина опитаних відповіла, що найголовнішим для них є власне здоров’я та здоров’я своїх близьких.

Ми знаємо, як зберегти гроші, як зберегти речі. Але далеко не всі розуміють, що потрібно робити, щоб не шкодувати про втрачене здоров'я.

Що таке здоров'я? Мабуть, це коли нічого не болить, коли добре себе почуваєш. Тоді алкоголіків і наркоманів, у яких нічого не болить, теж можна назвати здоровими? Звісно ж, ні. Дійсно, довгі роки здоров'я розумілося як відсутність хвороб і фізичних вад. Але в наш час встановилася інша точка зору. Відповідно до цієї точки зору, здоров'я буває фізичне, душевне і соціальне.

Фізичне здоров'я – це стан правильної роботи всього організму. Якщо людина фізично здорова, то вона може виконувати всі свої поточні обов'язки без зайвої втоми. У неї достатньо енергії, щоб успішно вчитися в школі і робити всі необхідні справи вдома.

Душевне здоров'я проявляється в тому, що людина задоволена собою, подобається сама собі такою, якою вона є, вона задоволена своїми досягненнями і може робити висновки зі своїх помилок.

Соціальне здоров'я проявляється у відносинах з іншими людьми. Соціально здорові люди вміють ладнати з оточуючими. Вони поважають чужі права, можуть знаходити нових друзів, вміють висловити свої потреби так, щоб вони стали зрозумілі оточуючим.

Здоровим можна назвати тільки таку людину, яка володіє всіма трьома видами здоров'я. І це тільки одна з найбільших людських цінностей, про яку можна сказати: «Що маємо – не бережемо, втративши – плачемо».

Та так само можна сказати про своїх близьких, з якими ми, буває, сваримося через дрібниці, про своїх друзів, яких втрачаємо, а тільки потім розуміємо, наскільки важливі вони були у нашому житті. Щодо близьких та друзів, то я впевнений, що це найбільші цінності, які ми повинні берегти якомога пильніше, адже не може людина залишатися самотньою, не може вона нічого досягнути без до люблячих людей. Отже, щоб не жалкувати потім, треба сьогодні цінити усіх, хто знаходиться поруч з нами, хто нам допомагає.

Образ Лукаша в драмі Лесі Українки реалістичний. І мова, і поведінка, і зовнішній вигляд — все це типові риси поліського хлопця, все це відповідало поліській дійсності. Однак Лукаш і не такий, як усі. Від природи він наділений поетичною душею, музичним хистом. І це відразу відчула й оцінила лісова царівна Мавка. Але, на жаль, Лукаш не відзначається цільним характером, не зумів надовго зберегти свій поетичний порив. Він має співучу душу, але не розуміє, не вміє зберегти скарбів своєї душі. «А що воно таке?» — питає він Мавку про ті скарби. Драматизм образу Лукаша — в його роздвоєності, в його нерозумінні самого себе, в неусвідомлені справжнього щастя, мети життя. Під впливом обставин в'яне цвіт його душі, засмоктує буденщина. Він сам топче дивоцвіти, які розцвіли весною. Роздвоєність натури Лукаша відбилася і в його мові. Спочатку, коли він був під впливом поетичної душі Мавки, своєю красою його мова наближалася до мови Мавки. Звертаючись до коханої, він говорить: «Я вберу тебе, мов королівну, в самоцвіти!» З огрубінням характеру грубішає мова Лукаша: «Ах, дай спокій! Не маю часу... Мати все гризуть за тебе!..» — відповідає він Мавці. Коли ж вона попросила Лукаша заграти на сопілці, він каже: «Ет, не пора мені тепер грати». До Мавки звертається ще й такими словами: «Тепер уже почнеться дорікання». Та дівчина не дорікає коханому, ні в чому не звинувачує його, не шкодує, що покохала саме такого, бо «іншого вона б не покохала». Мавка тільки сумує, що Лукаш «не може своїм життям до себе дорівнятись». За зраду Лукаш тяжко карається — Лісовик перетворив його на вовкулаку. Мавка рятує коханого — і до того приходять прозріння і каяття. Але надто пізно. Він не може повернути втраченої коханої. Від образу Лукаша невіддільна постать його Долі. Це загублена Доля, яка колись супроводжувала щастя юнака. Наче морок по гаю, блукає загублена Доля, шукаючи стежки до минулих днів. Але стежки позамітало снігом, залишився тільки гіркий, хвилюючий спомин. Образ Долі надзвичайно драматичний, він викликає особливий смуток, жаль за втраченим великим щастям, яке ніколи вже не повернеться.