1. «...Стала оборонятися кулаками, мов добнями, і зубами. Не могли її подолати, бо коли побачила, як її Ганю таки взяв татарин на руки і поніс, зомлілу, вона, мов несамовита, кусала і била кулаками та розкидала татар, мов околоти». 2. «Його огорнув страх. У його уяві татарва була такою силою, що її ніхто не переможе. Дідусь розказував йому, як козаки били татар; та ось він бачив, як татарви нічого не стримало, і дідусь, і багато інших дужих козаків полягли».
3. «...Був кремезний козак літ тридцяти. Одягнений у широчезні, як море, червоні штани, які підперізував широким шовковим поясом. На ногах добре шкапові чоботи. Сорочка була подерта і замащена на грудях, широко розхристана, звідки визирали широкі косматі та на сонці засмаглі груди».
4. «Без шапки і босий, в одній свитині, із звязаними руками, він приліг на траві…. При згадці про неволю в нього завмирало серце з болю».
5. «Йому блиснула думка в голові зайти сюди і порізати всіх, мов баранів, поки один видасть із себе голос... Хлоп високий і плечистий, він засукав рукави своєї свитки, поправив шапку й витягнув з-за пояса довгого ножа».
6. «...Митець був арканом орудувати. У цьому була найбільша його заслуга». 7. «Він поліг перший… Він стримав на собі цілу татарську навалу».
8. «...Пильнував пасіки, доглядав хату і дітей. Вважав своїм обов’язком привчити Павлуся до лицарського ремесла».
9. «В такім молодечім пориві зробив він не одно таке, за що хотіли його батьки покарати. Тоді він утікав або до діда в пасіку, або в тернину, звідки не вийшов би був нізащо в світі, хоч не раз був дуже голодний».
10. «...Був відважний козак і не жалів себе. Тепер йому стало ніяково, коли подумав, що його можуть убити, а тоді Павлусь стане круглим сиротою, на опіці чужих людей».
11. «У Сулеймана-ефенді живе невільник…, українець, земляк мій. Викупи його і подаруй мені».
12. «Цей татарин для нас вартісніший, ніж сьогоднішня перемога».
​

основні конфлікти і тема п'єси і. карпенка-карого "хазяїн"

і. карпенко-карий — видатний творець української реалістичної драми. його творчість знаменувала найвище досягнення критичного реалізму в українській драматургії xix століття. створені ним п'єси відіграли важливу роль у розвитку українського театру.

у створенні повноцінної літературної комедії карпенку-карому також належить провідне місце. комедії його завжди відзначаються глибоким суспільним змістом і актуальністю.

у сатиричній комедії "хазяїн" карпенко-карий не тільки викрив потворні явища капіталістичної дійсності, а й висміяв моральне убозтво глитаїв, які в гонитві за наживою втрачають людську подобу, стають огидними і жалюгідними хижаками. у листі до сина назара автор так визначив тему цієї комедії: "хазяїн" — це зла сатира на чоловічу любов до стяжання, без жодної іншої мети. стяжання для стяжання! "

основою комедії є сміх — убивча сила, скерована на викриття негативних явищ життя. у центрі п'єси — реалістично змальовані негативні персонажі, яких драматург "бичує сатирою страшною".

дія комедії, її сюжет виникають на основі конфлікту, породженого суперечностями суспільства, у якому одиниці стають мільйонерами, а тисячі — наймитами і жебраками. у постійному непримиренному конфлікті перебуває головний "герой" комедії, мільйонер терентій пузир, з усіма, хто насмішиться стати на перешкоді здійсненню його хижацьких планів. пузиреві добре відомо, що головним джерелом його збагачення є жорстока експлуатація робітників. ненаситна жадоба до наживи штовхає експлуататора на шлях злочинних махінацій. він добре усвідомлює, що, погодившись взяти участь у прикритті банкрутства купця михайлова, порушує державні закони. пузир боїться відповідальності, та не може з собою нічого вдіяти. прагнення одержати "кругленьку суму грошей — двадцять відсотків" від валової виручки — бере гору над усіма іншими почуттями і примушує його стати на цей небезпечний шлях.

пузир планує збільшити свої багатства також за рахунок шлюбу дочки соні з сином багатія чобота. його не цікавлять почуття дочки, яка любить учителя гімназії калиновича. так у творі накреслюється ще один конфлікт — конфлікт пузиря з рідною дочкою.

під час здійснення хижацьких намірів пузиря зростає напруження й ускладнюються взаємини між багатієм та його робітниками. селяни не витримують жорстокої експлуатації і в мануйлівській економії спалахує стихійний бунт. пізніше розкривається махінація з банкрутством, і над пузирем нависає загроза арешту. дочка соня не скоряється волі батька і відмовляється одружуватися із нелюбом, багатієм чоботенком, а з самим пузирем, внаслідок його страшної скупості, стався нещасний випадок, і йому загрожує смерть.

сповнена викривального сатиричного пафосу, комедія карпенка— карого правдиво змальовує методи капіталістичної наживи. письменник-реаліст переконливо показує, що багатство пузирів виростало на визиску тисяч селян-бідняків.

показуючи в комедійному плані загострення конфліктів, що постають у житті "чумазих", володарів "темного царства", драматург підносить драматичну ідею боротьби проти усієї системи гноблення.

1) рік написання: 1847 тема «мені тринадцятий минало»:   зображення безрадісного дитинства тарасика, коли він, будучи кріпаком, випасав панську худобу. ідея:   співчутливе ставлення до хлопчика-пастушка; засудження страшних часів кріпацтва, коли людина не мала власних прав і вимушена страждати. основна думка:   не зазнали щасливого дитинства тарас і такі як він, бо не мали волі, щасливої долі через гноблення народу панами. художні засоби  «мені тринадцятий минало» риторичні оклики:   «господнє небо і село, ягня, здається, веселилось! »; «поглянув я на ягня — не мої ягнята! »; «обернувся я на хати — нема в мене хати! »; «не дав мені бог нічого! »; «і хлинули сльози, тяжкі сльози! »; «…лани, гаї, сади! ». риторичні запитання:   «…чи так мені чого було? »; «…чого так весело було? ». порівняння:   «…любо стало, неначе в бога..»; «мов прокинувся, дивлюся»; «…поцілувала… наче сонце засіяло, неначе все на світі стало моє». метафори:   «сонце гріло, не пекло»; «сонце… не довго молилось»; «сонце запекло, почервоніло і рай запалило»; «небо іло». епітети:   «небо голубеє»; «тяжкі сльози», «господнє небо» 2)рік написання: 1839 жанр:   з казково-фантастичними подіями. тема:   розповідь про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим, її звернення до ворожки, розмова з тополею і, нарешті, перетворення самої дівчини на тополю під впливом чудотворного зілля. ідея:   невмирущість справжнього кохання, возвеличення краси, вірності, незнищенності світлих і благородних людських почуттів. основна думка:   кохання — це не тільки щире почуття, а й те, через що любляче серце страждає у поневіряннях. художні засоби «тополя» метафори:   «вітер виє, гуляє..», «море синіє», «серце ниє», «лихо… зострінеться», «серце знає», «личко червоніє», «брови полиняють», «серденько мліло», «чуло серце недоленьку», «серденько б’ється», «чорнобрива сохла», «стань місяць серед неба». порівняння:   «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «сонце світить — як ворог сміється», «сохне…, як квіточка», «пішла стара, мов каламар», «полетіла, мов на крилах». повтори:   «одна, одна…», «…пала, пала, стала…», «плавай, плавай, лебедонько». епітети:   «біле личко», «карі », «щира правда». звертання:   «легше, мамо, в труні лежати», «бабусенько, голубонько, серце моє, ненько», «зроби, моя пташко! ». «добре, доню…», «і, бабусю», «плавай, плавай, лебедонько! », «скажи, моє серце! », «мамо доле моя! », «боже милий, боже! », «подивися, тополенько! », «рости ж, серце-», «не знайте, дівчата! », «бо не довго, чорнобриві! »