До ть будь ласка, буду дуже вдячна ​

Тема: зображення давніх часів, коли людей страчували за будь-яке чаклування, та звинувачення Анни в тому, що вона з багряного листя робить мишей. Ідея: засудження тих, хто за індивідуальність, творчу думку переслідує людину, звинувачує і виносить вирок на страту. Основна думка: кожна людина, навіть якщо вона ще маленька, — то неповторна індивідуальність, особистість. І шлях кожної людини — то ще й шлях до самоствердження. Жанр: філософська поезія Художні засоби «Кольорові миші» повторення: «кажу… кажу…»; «коли…, коли…»; епітети: «розлючений сусід»; «багряне листя»; «осіннє сонце»; «голі клени»; «сірий день»; метафори: «чаклунка збила … з пуття», «кіт залив … вирок». Композиція «Кольорові миші» Події минулого (шістсот якийсь рік) переносять читача у сучасність — переслідування інквізицією (судом) індивідуальності людини, її неординарної поведінки, мислення, творчості. Експозиція: знайомство читача з давнім минулим, коли «…розважали стратами юрму…, палили відьом … і не знали до пуття наук». Зав’язка: сусід привів десятирічну Анну до суду, звинувачуючи її в тому, що вона з багряного листя виробляє кольорових мишей, і вони завдають моральної шкоди його дітям. Розвиток дії: суд над Анною. Кульмінація: напруженість Анни в очікуванні вироку. Розв’язка: з’явився кольоровий кіт, який залив, викладений на папері вирок чорнилом, що так і не був проголошений. «Кольорові миші» художній аналіз У творі йдеться про дівчинку Анну з «шістсот якогось року», яку судять у Вишгороді за дивний «гріх»: з багряних кленових листочків «вона робила … кольорові миші», як повідомляє суд сусід-скаржник. Від тієї забави немає спокою, каже сусід: «чаклунка Анна збила з пуття його дітей», які забули про свої цяцьки, адже тепер «вночі їм сняться миші кольорові». Змальована кількома колоритними штрихами сцена суду оголює суть конфлікту й морального змісту вірша: зіткнулися неповторність і стандарт. Власне, дівчинку Анну судять за те, що вона — з її незрозумілою для оточення яскравою фантазією — не така, як усі.

Джордж Плейтен вирішив, що буде програмістом. Але його оголосили непридатним до машинного навчання. Джордж потрапляє у притулок для недоумків, де він вчиться традиційними методами.
 Звідти він тікає, зрозумівши, що він цілком нормальна людина, і потрапляє на олімпіаду. Його спіймали та повернули назад у притулок, де він продовжує своє навчання. Тоді він остаточно усвідомлює, що він  - один з небагатьох людей, що зберегли здатність самостійно мислити, і це сталося завдяки традиційним методам навчання у школі.