Театр, у якому своє призначення людина обирає сам. Люди - основа світу, як актори є основою будь-якого театру. Вони - реальне втілення нереальних ідей, які до тією дещицею сумасбродам, що пишуть сценарії і втілюють їх у сцені. Однак будь-яке, навіть найбільш геніальний сценарій неспроможна від, критися світу, і тут жоден актор не покаже себе ролі, якщо його режисера. Від режисера залежить доля спектаклю, його успішність чи неуспіх. Адже глядачеві потрібно видовище, й глядач байдужа до того що, яких праць стоїть показати це видовище. Режисер повинен вірити у той ідею, яка висунуто в сценарії. Режисер ні жодної хвилини сумніватися у успіху спектаклю. Від позиції режисера залежить настрій акторів. Режисер повинен усвідомлювати ту відповідальність, що лежить у ньому за поставлене ним дійство. Бо те, що він створить, побачить жодна людина, й у витворі має почерпнуться людиною лише добро, лише людинолюбство, лише віра. Бо інакше режисер стане воспевателем царства пітьми, що й так поглинуло свідомість життя й глядача. Не буде важко стати однією з тих, хто закликає вбити, але справжня від прийняття цього заслуга у цьому, щоб стати променем добра в царстві пітьми. Це - складно, це - важко, але нинішнього життя, від цього не можна відступати. Будь-який сценарій, будь-яке твір, навіть саме звичне і традиційне, може зазвучати зовсім інакше, зовсім нове від цього бачення, що передбачає в режисера. І дуже навіть найжорстокіше може відкритися до світу інакше, викликаючи страждання. Це - пряма залежність від гуманності режисера. Успіх театру залежить від бажання глядача туди йти. Самобытность людства із метою, будучи піддавався впливу злих сил, на добро, до світла. Якщо ж у цьому театрі ще буде багато світла, багато сонця, люди приходити, й у буде заслуга насамперед режисера, Навколо людей занадто багато пітьми - це трагедія життя. З цією вже звикли, з цим дозволяють собі. Це страшно, але ці - факт життя. Дуже важко, споглядаючи довкіл себе таке, залишатися таким, яким повинен бути людина, який приносить самі у цей світ світло, творить Красу. Знаючи пристрасть людей до видовищ, режисер повинен показувати лише результат того, чого повинні прагнути люди: досконалості, красі, естетичності і гуманності. Свідомість цього року має прийти пізнання. Багато чого треба осмислити: теорію естетики, і гуманності, щоб взяти практичне прояв злих ідей, щоб відкинути від своєї свідомості. І ще потрібне бажання прийняти те, що ближчий за духом. А вибір цей який завжди, на жаль, правильний. Від цього, у театрі життя дуже гостра нестача світла - режисери найчастіше вибирають шлях, прокладений мисливцями до легкої наживи, які гребують нічим, щоб догодити своє марнославство. Прагнення ідеалу породжує натхнення. Натхнений людина прекрасний. Для натхнення потрібна їжа, якої знов-таки на театрі бракує. І режисер повинен шукати шляху, якими йдуть музи, йде натхнення. І, знайшовши був цей шлях, твердо стати нею. Ёся життя - це пошук. Для режисера пошук цей у пізнанні себе, розуміння світу. Результат - сповідь, що втілюють актори на сцені, крик душі, якого майже бачить. Та й чи потрібно режисеру боготворіння? Здається, немає. Справжній режисер віддає усе, що він має, щось вимагаючи замість, - свого роду абсолютний егоїзм. Мазепа докладає душу, показуючи її розуміння на певних етапах життєвого процесу, різними утіленнями. До абсолютному не можна прийти, осягнувши лише філософські вчення. Це має бути зрозуміло і прийнято через проходження шляху творчого процесу, який суто індивідуальний, навіть інтимний. Це - привілей творчій особистості. Життя вічного пошуку - вибір одиниць, які прирікають себе нерозуміння з боку навколишніх лісів і від імені цієї на духовне самотність. Істинний творець приймає це життя як єдино прийнятну форму буття. Самотність - доля великих, проте бути самотнім боляче. Важко, бачачи нерозуміння, залишатися вірним свою ідею. Але й цю біль справжній творець повинен переступити. Йти крізь ці досконалості й дарувати досконалість світу - ось суть життя справжнього режисера. Роль режисера найважча з усіх у театрі життя. Найскладніша, проте сама доленосна. Я дуже хотіла мати таку долю, проте залежить це, звісно, немає від мене. Отож однозначно сказати про роль тут не можу, та й доки маю цього морального права: людина має досягти певних рівнів, щоб заявляти про роль. Однозначно можу сказати лише те, що її б щаслива подарувати світу трішки світла, добра. Чи була щаслива дати можливість радіти життя іншим. Чи була щаслива «змазати фарбою карту буднів», фарбою яскравою, кольору Сонця, кольору листя, кольору життя. І була щаслива сказати: «Слава тобі, невтішна біль...», щось вимагаючи замість.
