ответ: Існувала чи насправді Маруся Чурай або це лише збірний образ, створений народною фантазією й зафіксований у роботах учених, у добутках письменників? На мою думку, відповісти на це питання поки що неможливо. Поки не будуть знайдені відповідні документи, усе, що стосується Марусі Чурай, граничить із легендою. Яким же представляється образ Марусі Чурай у моїй уяві? Я думаю, що це була дівчина із чарівною зовнішністю, теперішня красуня: невелика ростом, струнка, як струна, у тонкій білій вишитій сорочці, із привітним вираженням ласкавого личка, на якому виступав рум’янець, з карими очами під тонкими бровами й густими віямиГолову дівчини покривали розкішні, чорні, як смола, волосся, заплетені в густу косу до коліна. З такою чарівною зовнішністю, життєрадісним характером і вмінням складати вірші, які до того ж, добре співала, дівчина подобалася багатьом хлопцям. Мені дуже жаль, що не зложилося особисте життя Марусі. Скільки б ще було написано нею пісень! Можливо, не сумної, сповненої туги за невірною любов’ю, а світлих, веселих. Щастя в її житті було мало, але про нього дівчина згадує з теплотою:Не до сльози щастюСерцю легше буде,Хто щасливий була хоч година, -Повік не забудетьсяЯ думаю, що Маруся Чурай складала пісн ігаючи разнообразнейшие події в житті. Напевно, багато пісень до нас не дійшло, а деякі, безперечно, живуть у народі як безіменні фольклорні добутки. Я вірю, що найдуться ще дослідники творчості легендарної Марусі Чурай і ми довідаємося багато нового й цікавого про народну поетесу. Образ народної поетеси Марусі Чурай, її пісні надихали багатьох художників: О. Шаховского, Л. Боровиковского, С. Руданского, В. Самійленко. Буковинська письменниця О. Кобилянская поклала сюжет Марусиной пісні “Ой, не ходи, Григорій…” в основу повести “У неділю рано зілля копала…”. Але найкращим добутком, на мою думку, є роман у віршах “Маруся Чурай” Ліни Костенко, що поетеса писала в роки змушеного мовчання. В основу роману Ліна Костенко, як і Ольга Кобилянская, поклала відому чи ледве не кожному українцеві пісню “Ой, не ходи, Григорій…”. Поетесі вдалося створити не просто психологічно можливий портрет Марусі Чурай, а й показати героїню дієприкметникової до важливих подій періоду боротьби нашого народу за незалежністьЛіна Костенко уміло розкрила тему нелегкої, але разом з тим високої місії художника і його слова в житті окремої людини й долі цілого народу. Центральне місце в романі займає любов. Небо й земля, поезія й проза, щиросердечний порив і практичний розрахунок – це проблеми, які піднімаються автором роману у віршах. Висока любов піднімає Марусю над спокусою життєвої влаштованості, над людською поголоскою, властиво, робить її поетом. Шляхетно волелюбний стан Чураивни Ліна Костенко протиставляє канцелярско бюрократичній машині, що намагалася вичавити з людини все горде, підкорити його поводження приписанням, дуже далеким від народної моралі. Саме в піснях розкривалася душа Марусі. Їх ми сприймаємо як символ народного генія, хоча улюблений говорить дівчині так: “Запам’ятай: любов – любов’ю, а життя – життям”. Це не просто слова Григорія, а прояв соціальної психології. Зовсім по-іншому ставиться до проблеми художника Богдан Хмельницький: “Таку співачку покарати на горло, – і це ж пісню задушить!” Гетьманові не байдужне й “одне життя”, адже це – знамените минуле батька Марусі, легендарного Чурая, адже це – пісні Марусі, які не тільки звучали вчора, звучать сьогодні.
