І справді фантастичні події відбуваються в славному містечку Конотопі. То Явдоха Зубиха не хоче тонути в річці, хоч навісили на неї двадцять пудів; то конотопський сотник пан Забрьоха літає під небесами, наче птах; то кудись поділися двері й вікна в хаті, не пускаючи Микиту Уласовича до вінчання; то підступно змінює своє рішення хорунжівна Олена. От що наробило чаклування відьмовське!
У цiй повісті — реальність і фантастика — ведучий голос належить реальності: «Конотопську відьму» можна вважати цілком реалістичною повістю. Фантастику автор використовує як сатиричний засіб.
Незвичайні події є в повісті, які ніяк пояснити не можна: раптом злетів пан сотник, як «птах який заморський», налякав і дітей, і жінок, примусив і старих людей плюватися та жахатися. А все одно чомусь не страшно читачеві! Бо він разом з автором сміється з Микити. Замало було Г. Квітці-Основ'яненку розповісти, що пан Забрьоха «ліків більш тридцяти» не знає, а вміє тільки підписувати; що всі папери називає «депортами» і може підписати їх сторч. Що сотник вірить у відьом і вважає боротьбу з ними важливішою, ніж виконання наказу полковника. Що не вміє він ні посвататись, як люди, ні іншої якоїсь ради собі дати без писаря Пістряка. Бач, замало цього автору! Так він ще примусив Забрьоху літати і пити просити! Зрозуміло, що глузує з Микити автор. Та й мовні засоби, використані при цьому, про це свідчать: «як пан Забрьоха, мов птах який заморський, летить попід небесами: руками бовта, мов крилами, черкеска йому роздувається, ногами дрига, шаровари напужились, сам употів...». Писарю здасться, що сотник полетів, «як гусак», а старій Льознисі він здасться вороною. І що в цій фантастичній події для автора і читача? Тільки сміх і глузування!
над чим змусив мене замислитися роман панаса мирного "хіба ревуть воли, як ясла повні? "
нещодавно прочитала роман відомого українського письменника панаса мирного "хіба ревуть воли, як ясла повні? ". серйозний, цікавий і, як на сьогодні, досить-таки актуальний твір.
роман підштовхує до серйозних роздумів, переосмислення цінностей, підштовхує з'ясувати для себе, що є добро, а що — зло, яку величезну цінність має людське життя, яке не маєш права зганьбити і відібрати. твір змушує нас замислитись і над загальнолюдськими проблемами: чи може зло породити добро, чи кожен гріх можна спокутувати, що керує вчинками окремих людей?
головний герой роману — чіпка варениченко — викликає неоднозначне ставлення. з одного боку він — людина глибокої душі і сміливості, розумний, люблячий чоловік, невтомний трудівник, людина, яка прагне робити добро іншим, а з іншого — п'яниця, бешкетник, навіть карний злочинець, що підняв руку на іншу людину не для того, щоб захистити себе, а щоб нажитися. з одного боку, я можу співчувати чіпці, його дарма загубленій силі, його життю, що склалося так невдало, а з іншого — не можу знайти виправдання його кривавим злочинам, бо з "благородного месника" він перетворився на звичайного злочинця.
так, життя не милувало чіпку. були в нього і злети, і падіння. була зневіра у справедливість людську, яка переросла в ненависть до кривдників, штовхнула вчорашнього хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва. чіпка вважає ці вчинки за відбирання свого ж добра, привласненого іншими, багатшими, сильнішими. не раз впадав він і у відчай.
але хіба лише чіпці важко жилося? хіба тільки його кривдили й ображали люди? чи не багатьом із нас і зараз доводиться тяжко працювати, заробляючи гірку копійку на шматок хліба? таких сотні тисяч. але одиниці лише стають на ганебний шлях злочинців. на мій погляд, чіпка — сильна, вольова людина, але все ж таки не вистачило у нього сили волі, щоб не зламатися. не зумів він зрозуміти, що помста може бути для нього не єдиним виходом із становища. це вона, сліпа помста, його до страшної трагедії. він втратив усе: землю, яку любив, добру і люблячу дружину (галя наклала на себе руки), любов і повагу матері (мотря донесла у волость про злочин сина), повагу громади. не можна виправдувати злочин важким дитинством, нелюбов'ю до себе людей. шлях сліпої помсти, який обрав чіпка, був, безумовно, неправильним. адже не всіма шляхами можна дійти до правди.
образ чіпки дуже складний і суперечливий. є в ньому й сильні, і слабкі риси. і цих слабких, на мій погляд, виявилося більше, бо перемогло в ньому зло. грабунки і вбивства зводять нанівець всі його добрі наміри і сподівання, весь його протест проти несправедливості.
цей гіркий урок, який дає нам роман, триває й зараз і змушує замислитися над життям, бо є й серед нас, на жаль, і терплячі, працьовиті люди, які нагадують доброго господаря грицька, але чимало є й "чіпок", які вважають себе обділеними і, прагнучи легкого хліба, бажання мати все й одразу, піднімають руку на людей, які мають більший достаток. приклади такі ледве не щоденно наводять засоби масової інформації.
виходить, що історія повторюється. і все-таки будемо сподіватися на краще. добро обов'язково переможе зло, а милосердя — жорстокість. бо одного жорстокого злочину не можна спокутувати і тисячею добрих вчинків.
