Чому повчає нас барон мюнхаузен? коротка відповідь​

Чимало дум склав народ про муки українських невільників у татаро-турецькому полоні у XVI— XVII століттях.  Жорстокість ворогів не мала меж: братівці продавали на ринку, непокірні гноїли в темниках, на галерах, діти віддаляли у спеціальні Військові школи, звідки вони виходили яничарами, літніх людей вбивали.  Розлучили матір з дочкою, брату з сестрою.  Та не могли вбити в бранців любові до рідної землі, волелюбного духу.  Перед ними, як зірка, світиться яскравий образ далекої вітчизни.  Патріотичний подвиг української дівчини-невільниці виступив у думках «Маруся Богуславка», «Дівка-бранка Маруся, попівна Богуславка» прийшла до темниці, яку вже тридцять літ силять козаки, і звільняє їх.  Невільники повертаються додому 《на ясні зорі, на тихі води, у край веселий ».  У думці Маруся зображувалася тільки в одному епізоді - звільнюванні бранців  та прощанні з ними.  Вона, певно, давно вже в полоні і не може порвати з тим життям, яке в неї склалося.  Маруся просить козаків передати батькам, щоб вони не збирали грошей, для її викупу , бо вона вже додому не повернеться

Образ Марусі  Богуславки- художний вимисел, але спирається він  на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків коли українські дівчата були дружинами турецьких вельмож. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на підмоги в ім'я батьків батьків. 

Почуття жалю до своїх співвітчизників змусило Марусю свідомо піти на подвиг.  На її чекає кара, коли паша, у якого вона викрала ключі від темниці, повертається додому.  Та паша пробачить Марусі за здійснений  нею вчинок, бо дуже любив дружину та дітей. 

Творці думи виявили велику майстерність у створенні образу Марусі Богуславки та зображенні її   героїчного вчинку, вміло викликали сюжет твору,   Тому, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся  Богуславка, показав  її велику любов до рідної землі, до народу, Та Маруся не могла повернутися на батьківщину бо любила свого чоловіка і  дітей.  Покинути їх вона не могла.

Вы будете смеяться, но всё что связано с Тарасом Шевченко и его «Кобзарём» напрямую связано с одним из методов захвата власти в чужой стране. Я подробно покажу это ниже мне в этом простой и логичный анализ прижизненных и последующих изданий его произведений.Что то странное творится и с «Кобзарём» и с его автором.При жизни Т. Г. Шевченко было несколько изданий «Кобзаря»:— первое, в 1840 году в Санкт-Петербурге, книга насчитывала всего 20 страниц;— второе издание было в 1844 году вместе с поэмой «Гайдамаки», под общим названием «Чигиринский кобзарь», и появилось исключительно потому, что сама по себе поэма «Гайдамаки» изданная в 1841-1842 году, почти не продавалась, а с 1844 года шла в «нагрузку» ко второму изданию «Кобзаря»;— третье издание было уже в 1860 году, уже после возвращения Шевченко из москалей (из солдат), обратно в Питер.Но вот что интересно, ни одно прижизненное издание «Кобзаря»  простому человеку посмотреть нереально! Даже фотокопии нормальной нет, что бы можно было посмотреть на каком же всё таки языке писал свои вирши нынешний «классик украинской литературы». Я даже больше скажу, даже посмертные издания «Кобзаря» практически отсутствуют до советского времени, а те что есть – почему то были составлены, отредактированы и переведены (!) во Львове (в то время Львов это не Россия, не Украина, а Австро-Венгрия!)!Хотя прямо о переводе трудов Шевченко не написано, а написано «выверено» по, внимание (!) «оригинальным рукописям Шевченко»!