Виховне значення творів Григорія Сковороди​

Половецькому юнакові про рідну землю нагадало чарівне степове Євшан-зілля. Українці, які не зі своєї волі ставали вигнанцями, розлучалися з рідною землею, брали з собою у далеку, часто важку дорогу те, що могло нагадувати про батьківський край: вишивані рушники і сорочки, насіння чорнобривців та інших квітів.
Узявши за сюжетну основу легенду з Галицько-Волинського літопису про те, як князь Володимир Мономах під час походу взяв у полон сина половецького хана, М. Вороний створив цілком оригінальний художній твір.
Володимир Мономах залишив хлопця на чужині, в Києві. За гарну вроду хлопця оточили розкошами й увагою, тому він швидко забув рідний край і батька. Але старий хан журився й плакав за своєю дитиною, не спав, не їв і, врешті, спорядив до Києва гудця, який мав пробудити пам'ять хлопця, нагадати, де його земля. Але умовляння не діють, навіть пісні (ані про волю половецьку, ані материна колискова!) не справляють враження на сина половецького хана.

Розвиток  української  літератури  двадцятих років ХХ  століття  характеризується  бурхливим  розквітом.  В цей час з’явилися  нові молоді таланти, такі як поет Тодось Осьмачка. Феодосій Степанович Осьмачка народився у 1895 році на Черкасщині (помер у 1962 році в Мюнхені). Почав писати вірші в юному віці. Вірш «Казка» написаний ним у період становлення його як поета, в 1925 році. «Казка» Тодося Осьмачки вирізняється з поміж інших казок навіть не тим, що вона віршована, а своєю непідробною щирістю, пісенністю, ліризмом, оригінальністю та глибиною думки. Це пісня, що її співає вразливе серце поета.

Ліричний герой «Казки» -  поетична та романтична особа, яка виливає свою любов у пісні-вірші. Його полум*яним серцем заволоділа дівчина-мрія, і відтоді він все життя шукає свою половинку . Цей поетичний твір сприймається читачем «як райдужний сон дитинства», як сповідь її ліричного героя, маленької недосвідченої дитини. Ці образи настільки заворожують, що легко і самому стати на мить дитиною, мрія­ти і обов’язково вірити, що твоя мрія коли-небудь здійсниться. Світ  ліричний герой сприймає як дитина, що живе разом із природою, у повній гармонії з нею.

Міфічні образи, такі, як Див, що трусить зорі із лану у колиску, весняний голий місяць, що схиляє голову в свіжу купіль малюка, ромен-зілля, що зросло з серця,  прийшли до нас із сивої давнини,  стають реальними та живими в цій поезії.

У «Казці» ми споглядаємо серйозні філософські думки дорослої людини, що має певний життєвий досвід і аналізує весь пройдений шлях. Жодного патріотичного слова герой не ви­мовляє, але любов до Батьківщини просякає кожне  сло­во вірша, кожну поетичну думку. Мати, заспокоюючи дитинку, кладе її у колиску, яка «наче поле» - в цій алегорії криється безмежна любов поета до землі, поля, рідної матері-Вітчизни.

Вірш наповнений художніми засобами, які надають йому виразності,теплоти, натхнення.

Це епітети: голий місяць: м*ячі срібні, росах кутих, озер гнутих, теплих зорях, синє море, сині гори, пшеницю колосисту.

Метафори: трусив зорi Див iз лану  у колиску; схиляв голову весняну  голий мiсяць; вода з мiсяця збiгала  на малого; в купелi моє серце  залишилось; м'ячi срiбнi кругом серця  впали в трави —  солов'ї їх покотили  на дзеркала; ромен-зiлля стало в'януть  у туманах;  дзвоню в роси, з поля босий  в синi гори.

Порівняння:   нiби срiблом полоскала  тепле лоно.

Персоніфікація: свою голову вмочило  в синє море.

Інверсія: в купелi моє серце  залишилось. 

Анафора: як купала; як у полі.

У цьому вірші поет звертається до прикметників, що означають кольори – срібний та синій, що надає йому ще більшої поетичності.

Віршовий розмір «Казки» - анапест (з пиррихієм).

Його тема: погляд ліричного героя на свою долю з висоти прожитих років, ідея – єдність людини і природи, колишнього й майбутнього, казкового і реального, дійсності і мрій.