Зробить будласько. 3 цитати до образу Швайки​

..Почувся вистріл, Климко впав на землю...
Куля не влучила в хлопця, а тільки зачепила його, але він все одно втратив свідомість - через шок та втому. Чоловік та жінка, які також потрапили під розстріли і тікали з місця події побачили хлопця ли та забрали з собою. Чоловіка звали Мартин, а жінку Оксана, Мартин працював місцевим лікарем та вже довгий час лікував поранених у маленькому воєнному госпіталі, а Оксана була вчителькою і на тей час не правцювала.  Дітей у них не було і щоб якось згладити це гре, вони вирішили врятувати хлопчика. Мартин побачив, що за весь час хлопець втратив багато крові і почав його лікувати, але щоб не залишати його без нагляду, то вирішив залишити його вдома під наглядом жінки. Декілька днів лікар працював над Климком, боровся зі смерттю і нарешті хлопець прокинувся. Деякий час Климко поправлявся та нарешті видужав. Мартин часто брав його на роботу як маленького помічника, а Климкові це було в радість. За час проживання в цій сім'ї від дуже звик до добрих людей і хотів їм завжди допомагати. Згодом війна закінчилася, Климко поїхав до столиці, щоб навчатися на лікаря. Там познайомився з хорошою дівчиною, яка йому дуже сподобалася. Після закінчення університету, хлопець завів сім'ю та став працювати районним лікарем у тому місці де проживав Мартин. Прийшов йому на зміну. Згодом дружина Климка подарувала Мартинові та Оксані внуків і бабуся та дідусь проводили чудово час виховуючи їх. А про ті жахливі хвилини, коли здавалося, життя хлопця висіло на волосині - ніхто не згадує. То був ще один шанс на життя, а Климко його використав на всі сто. 

Мої роздуми над твором В. Дрозда «Білий кінь Шептало». «Супроти вітру довго не пробіжиш і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись в душі вільнім, аніж бути скореним насправжки». З точки зору композиції, логічніше було почати твір якимось вступом, можливо, розповіддю про біографію письменника чи про літературний процес того часу. Але я відразу виніс на початок свого твору тезу, яка не дає мені спокою. Перш ніж ми почали обговорювати цей твір у класі, ми встигли обмінятися враженнями з іншими учнями. Я зі здивуванням дізнався, що більшість з них сприймає новелу про коня Шептала як новелу про життя тварини, тобто буквально, прямолінійно, якщо не сказати — надто буквально. Але мені здалося, що цей твір символічний і зовсім не про тварину в ньому йдеться. Я вважаю, що за образом Шептала стоїть глибока алегорія. Шептало — уособлення людської душі, її вагань та поневірянь: прагнення волі чи підкорення силі обставин? Протест чи конформізм? Цитата, винесена мною на початок твору, спричинила глибокі й серйозні роздуми. Але, чи не вперше, я не маю категоричного судження, впевненої власної позиції. Тож я нічого не стверджуватиму, але спробую подумати просто в цьому творі. Є проблеми, про які ти б ніколи й не замислився: якісь конкретні реальні речі до часу видаються важливішими. Але отак, майже випадково, зіткнувшись із цим, я не можу лишитись осторонь... Головний герой новели (дивно говорити так про тварину, але його непроста душа, сповнена цілком людських переживань та вагань, дає нам таке право) наприкінці твору таки повертається до свого хазяїна Степана. Втеча на волю видається нібито стихійною дією, він радий ткнутися мордою в руки Степана, не боїться й майбутніх сварок чи навіть ударів. Мені було боляче це читати. Це не історія про безмежну довіру тварини до людини чи щось таке, а історія про викривлення, приручення гордої красивої душі. Принаймні така моя думка. Це історія підкорення, навіть поневолення. 1 якщо спочатку це поневолення було тільки формальним, то наприкінці воно стало остаточним, бо неволя — не жердини, з яких складається загорожа, неволя — всередині... Те саме з людиною. Не в змозі надалі чинити опір, людина думає, що «розумніше до часу прикинутися скореною, лишившись в душі вільною, аніж бути скореною насправжки». Але де ж гарантія, що роль, маска не стане сутністю, шо дух волі не загубиться, не вивітриться? То як? Краще удати з себе скореного? Чи треба бігти проти вітру проти течії? Це не питання відірваної від життя філософії, це питання світогляду, життєвої позиції, питання нагальне, якщо можна так сказати... Скільки разів ми ставимо його собі, але ніколи не доходимо до широкого узагальнення. Таке узагальнення підказав мені твір Володимира Дрозда. Поки що я не маю повної, остаточної відповіді на це питання, але шукатиму її і не полишу своїх роздумів на півдорозі... Вийшло так, що в моєму творі значно більше питань, аніж відповідей. На жаль чи на щастя, в житті теж значно більше питань, аніж відповідей. Я схиляюсь до позиції опору, протесту, боротьби. І тут ховається небезпека: чи не виллється це все у звичайний максималізм, загальне заперечення, боротьбу всіх проти всіх? От... І знов питання. Важко дати відповідь за такий короткий проміжок часу, у такому короткому творі. Нелегко й взагалі знайти ці відповіді. Твір В. Дрозда незвичайний, він вражає своєю глибиною і не залишає байдужим. Я сподіваюсь, шо, перечитавши його ще раз, я осягну більше, відкрию, можливо, приховані підтексти. Сподіваюсь, що хоча мої роздуми й не принесли поки що бажаного результату, але її думки та почуття, що їх викликав у мене твір «Білий кінь Шептало» Володимира Дрозда, до мені колись краще зрозуміти себе, розібратися в певних життєвих ситуаціях.