У творl "За сестрою" порушено всі проблеми, ОКРІМ​

Вороні, що молилась день від дня, Вславляючи свою пташину віру, Десь так за місяць до великодня Бог дав шматок «Любительського» сиру. Сидить Ворона в лісі між гілляк І вертить тим сирком і так, і сяк. То пхне в дупло, то суне поміж віти, В гніздо ховає й знов виймає звідти, Аби лише нанюхатися всмак. А з’їсти не наважиться ніяк: Триває піст, то й змушена говіти. Минає тиждень, другий проліта... Говіє наша страдниця свята, Кору лиш їсть, скоромного ж — нічого! Охляла, бідна, схудла до знемоги. А сир лежить, поглянеш — сміхота: Засох, поцвів, вже чимось тхне від нього. Вороні хоч би що — анітелень. Кінець кінцем настав жаданий день, Схопила сир, дзьобнула — дивна штука! — Не кришиться — твердий, як каменюка, Немов лукавий клав його під прес! Ворона зла! Бо нічим розговітись. Тримає в дзьобі свій делікатес. Аж тут Лисиця виткнулася звідкись І мовить, звівши очі до небес: «Голубонько, Христос воскрес! Про тебе ходить чутка в нашім борі, Що ти співаєш у церковнім хорі. Я ж страх люблю божественні пісні, Вони такі душевні, чарівні!.. Молю тебе, співачко незрівнянна, Утіш мене своїм меццо-сопрано, Псалом якийсь чи пісню заспівай. Ну, я чекаю, любонько, давай!..» Ворона вниз поглянула спроквола, Розкрила рота й видала «вокал»... Сир випав з дзьоба, полетів додолу І вбив руду Лисицю наповал.

1) рік написання: 1847 тема «мені тринадцятий минало»:   зображення безрадісного дитинства тарасика, коли він, будучи кріпаком, випасав панську худобу. ідея:   співчутливе ставлення до хлопчика-пастушка; засудження страшних часів кріпацтва, коли людина не мала власних прав і вимушена страждати. основна думка:   не зазнали щасливого дитинства тарас і такі як він, бо не мали волі, щасливої долі через гноблення народу панами. художні засоби  «мені тринадцятий минало» риторичні оклики:   «господнє небо і село, ягня, здається, веселилось! »; «поглянув я на ягня — не мої ягнята! »; «обернувся я на хати — нема в мене хати! »; «не дав мені бог нічого! »; «і хлинули сльози, тяжкі сльози! »; «…лани, гаї, сади! ». риторичні запитання:   «…чи так мені чого було? »; «…чого так весело було? ». порівняння:   «…любо стало, неначе в бога..»; «мов прокинувся, дивлюся»; «…поцілувала… наче сонце засіяло, неначе все на світі стало моє». метафори:   «сонце гріло, не пекло»; «сонце… не довго молилось»; «сонце запекло, почервоніло і рай запалило»; «небо іло». епітети:   «небо голубеє»; «тяжкі сльози», «господнє небо» 2)рік написання: 1839 жанр:   з казково-фантастичними подіями. тема:   розповідь про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим, її звернення до ворожки, розмова з тополею і, нарешті, перетворення самої дівчини на тополю під впливом чудотворного зілля. ідея:   невмирущість справжнього кохання, возвеличення краси, вірності, незнищенності світлих і благородних людських почуттів. основна думка:   кохання — це не тільки щире почуття, а й те, через що любляче серце страждає у поневіряннях. художні засоби «тополя» метафори:   «вітер виє, гуляє..», «море синіє», «серце ниє», «лихо… зострінеться», «серце знає», «личко червоніє», «брови полиняють», «серденько мліло», «чуло серце недоленьку», «серденько б’ється», «чорнобрива сохла», «стань місяць серед неба». порівняння:   «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «сонце світить — як ворог сміється», «сохне…, як квіточка», «пішла стара, мов каламар», «полетіла, мов на крилах». повтори:   «одна, одна…», «…пала, пала, стала…», «плавай, плавай, лебедонько». епітети:   «біле личко», «карі », «щира правда». звертання:   «легше, мамо, в труні лежати», «бабусенько, голубонько, серце моє, ненько», «зроби, моя пташко! ». «добре, доню…», «і, бабусю», «плавай, плавай, лебедонько! », «скажи, моє серце! », «мамо доле моя! », «боже милий, боже! », «подивися, тополенько! », «рости ж, серце-», «не знайте, дівчата! », «бо не довго, чорнобриві! »