На мою думку, цих блискучих поетичних мініатюрах розкрито величезний морально-поетичний потенціал українців, народну мудрість, найголовніші ознаки українського менталітету. Сміх Руданського передовсім делікатний, хоч і ущипливий. Автор ніколи не дозволяє собі насміхатися з людини, принижувати її, виявляти зневагу чи зверхність до осіб неукраїнської національності. Це дуже важливо, адже в його гумористичних творах зустрічаємо й цигана, й шинкаря- єврея, і росіянина, і поляка, і турка…
Автор висміює моральні вади людей, негідні вчинки, а не національні ознаки. У сатиричному об’єктиві — заздрість, корисливість, ненажерливість, скнарість, самовпевненість, хвалькуватість, хитрість, підступність, брехливість, хабарництво і т. ін. Українців поет не ідеалізує. Вони, як і інші, потрапляють у комічні ситуації, обдурюють і обдурюються, грішать. Ліричний герой Руданського у більшості випадків залишається гідною людиною, в генах якої живе історична пам’ять, скільки б її не вбивали.
Объяснение:
Жанр: інтимна лірика.
Тема твору: зображення суму від завершення романтичних стосунків.
Ідея: передати особливе почуття туги й прийняття розлуки з коханою людиною.
Художні засоби:
Епітети: голос печальний, різний сніг, ламкий очерет.
Метафори: проступа тепло / через ріки, міста; Все, що трималось вій, / голос печальний, плач, / я скидаю на твій / автовідповідач; Поїзд твоїх химер / не зупиняє біг, / нам з тобою тепер; Нарізно кров поспіша.
Персоніфікація: тихо росте душа.
Літота: Все, що у нас було — / тільки ця висота.
Порівняння: тихо росте душа, / мов ламкий очерет;
