Розвиток української літератури двадцятих років ХХ століття характеризується бурхливим розквітом. В цей час з’явилися нові молоді таланти, такі як поет Тодось Осьмачка. Феодосій Степанович Осьмачка народився у 1895 році на Черкасщині (помер у 1962 році в Мюнхені). Почав писати вірші в юному віці. Вірш «Казка» написаний ним у період становлення його як поета, в 1925 році. «Казка» Тодося Осьмачки вирізняється з поміж інших казок навіть не тим, що вона віршована, а своєю непідробною щирістю, пісенністю, ліризмом, оригінальністю та глибиною думки. Це пісня, що її співає вразливе серце поета.
Ліричний герой «Казки» - поетична та романтична особа, яка виливає свою любов у пісні-вірші. Його полум*яним серцем заволоділа дівчина-мрія, і відтоді він все життя шукає свою половинку . Цей поетичний твір сприймається читачем «як райдужний сон дитинства», як сповідь її ліричного героя, маленької недосвідченої дитини. Ці образи настільки заворожують, що легко і самому стати на мить дитиною, мріяти і обов’язково вірити, що твоя мрія коли-небудь здійсниться. Світ ліричний герой сприймає як дитина, що живе разом із природою, у повній гармонії з нею.
Міфічні образи, такі, як Див, що трусить зорі із лану у колиску, весняний голий місяць, що схиляє голову в свіжу купіль малюка, ромен-зілля, що зросло з серця, прийшли до нас із сивої давнини, стають реальними та живими в цій поезії.
У «Казці» ми споглядаємо серйозні філософські думки дорослої людини, що має певний життєвий досвід і аналізує весь пройдений шлях. Жодного патріотичного слова герой не вимовляє, але любов до Батьківщини просякає кожне слово вірша, кожну поетичну думку. Мати, заспокоюючи дитинку, кладе її у колиску, яка «наче поле» - в цій алегорії криється безмежна любов поета до землі, поля, рідної матері-Вітчизни.
Вірш наповнений художніми засобами, які надають йому виразності,теплоти, натхнення.
Це епітети: голий місяць: м*ячі срібні, росах кутих, озер гнутих, теплих зорях, синє море, сині гори, пшеницю колосисту.
Метафори: трусив зорi Див iз лану у колиску; схиляв голову весняну голий мiсяць; вода з мiсяця збiгала на малого; в купелi моє серце залишилось; м'ячi срiбнi кругом серця впали в трави — солов'ї їх покотили на дзеркала; ромен-зiлля стало в'януть у туманах; дзвоню в роси, з поля босий в синi гори.
Порівняння: нiби срiблом полоскала тепле лоно.
Персоніфікація: свою голову вмочило в синє море.
Інверсія: в купелi моє серце залишилось.
Анафора: як купала; як у полі.
У цьому вірші поет звертається до прикметників, що означають кольори – срібний та синій, що надає йому ще більшої поетичності.
Віршовий розмір «Казки» - анапест (з пиррихієм).
Його тема: погляд ліричного героя на свою долю з висоти прожитих років, ідея – єдність людини і природи, колишнього й майбутнього, казкового і реального, дійсності і мрій.
Я вирішила стати учителькою. Дехто може запитати чому? Скажу відверто: мені здається, що це дуже гарна професія, а ще тому, що я дуже люблю свою учительку. Учителька завжди в оточенні дітей, її діти люблять, вона для них як рідна мати. Учителька завжди до в навчанні, турбується про нас, наше здоров'я. Вона разом з нами і радіє, і переживає. Мені здається, що учителем може бути тільки добра людина, яка любить дітей і свою працю. Я теж мрію про те, що буду в майбутньому любити свою професію. Але я знаю, що для того щоб стати учителем, треба гарно вчитися, багато знати. Тому я стараюся добре вчитися.
Отже, після закінчення школи я мрію стати учителем. Буду допомагати дітям здобувати знання.
