Звичаи у твір сватання на гончарівці? ​

Фольклору властива така риса, як традиційність, Фольклор бере витоки з народних традицій, своїми коренями він сягає у давнє минуле. Завдяки йому забез­печується нерозривний взаємозв’язок між минулим і су­часним, він також є скарбницею сталих народних зви­чаїв і стимулятором їх дальшого розвитку. «Головна оз­нака традиції — не косність, а певний ступінь сталості і неодмінно міцність спадкових зв’язків у розвитку,— пи­ше історик фольклору Б. Путилов.— Традиційність є спе­цифічна форма народного життя, культури, побуту, фор­ма його руху. Всякий фольклорний процес неминуче на­буває характеру руху всередині традиції, еволюції та трансформації традиції.

Ой їхало весілля попід нашу грушку Зачепило за гілляку загубило дружку Ой їхало весілля попід нашу хату Зачепило за гілляку загубило сваху Грай музико коли граєш, коли добрий смичок маєш, А не граєш не дури даром грошей не бери. А музиці ковбаси,а музиці сала, А музика зварювала грати перестала. Ой чи тут чи не тут,тут має щось бути Ми приходим на подвір'я самогонку чути Ой що то за дівчинонька висока та пишна Її мати породила, як зацвіла вишня Ой що то за парубок до війська строїться А як вийде на вулицю гусака боїться А я можу закластися на 200 на 300 Що той дядько в животі має футболіста Породила мене мати на самого Петра Дала мені руки й ноги на півтори метра Породила мене мати на самого Дала мені такі вуса як у Фантомаса Ой дівчата дівчатонька не дайте ми вмерти Буду я вам за бичка до самої смерти