через бійку
Объяснение:
БИТИСЯ ІЗ БЕЗЗБРОЙНИМ
(Розповідає Славко беркута)
На порозі тренувального залу стояли Лілі та Юлько. Дівчина хотіла подивитися на тренування. Раніше Юлько приходив сюди сам подивитися. Славко Беркута відчував хвилювання. Програв бій і підійшов до однокласників. Славко пояснив Лілі, чому не міг прийти в театр. Юлько насміхався, бо перемоги з Харкова Славко і так не привіз. Коли Славко вже хотів іти геть і сказав, що має працювати, Юлько сказав: "Працювати? Ніколи б не подумав, що розмахувати в'язальними спицями зветься роботою!". Для цього, вважав Юлько, вистачить пари довгих ніг. Лілі зупиняла Юлька, але Славко запропонував бій. Юлько вже дещо знав, бо приходив сюди раніше дивитися на тренування і навіть зробив вдалий випад. То ж хлопець далі посміхався зі Славка і говорив, що потрібно просто мати удачу, тоді все само в руки йде. Славко загнав противника у кут, наступав і наступав, поки клинок від шпаги не розламався надвоє.
Поламаний клинок наштовхнувся на Юлькове незахищене стегно. Далі все було як сон: кров на штанах, лікар, злякана Лілі. Славко лише почув фразу: "Покажи мені своїх учнів, і я скажу тобі, хто ти!" Славко ховається біля одежних шаф. Тренер говорить, що чекав чого завгодно, але щоб його учень заховався…
ЛІЛІ НЕ ХОЧЕ УДАВАТИ
Юлько лежав у ліжку, рана не була серйозна. Батько ходив по кімнаті, мама бігала біля сина. Батько хотів, щоб у школі були збори, догана та виключення зі школи Славка Беркути. А Юлькові подобалося, що його всі жаліють. Наступного дня прийшли однокласники провідати Юлька. Лілі заявила, що у всьому винен саме Юлько.
ДВА ПО ДВА – ЧОТИРИ
(З точки зору Славка Беркути)
Розповідь ведеться від першої особи.
Славко визнавав вину за собою. Юльків тато ходив і до тренера – Андрія Степановича, і до школи. У школі викликали батьків, говорив з хлопцем і вчитель географії – Антон Дмитрович, і директор, і тато. Тато поставив таке саме питанні, як і тренер: навіщо бився з хлопцем, який ніколи не тримав шпаги у руках?
Вже три дні Юлько у школі, хлопці і далі сидять разом, але не розмовляють. Мама Славка купила мандарини (їх дуже любить Юлько) і таки змусила Славка піти провідати однокласника. Славкові важко було сказати те, що він думав, а Юлько і далі заздрив: "Усе в тебе добре і просто, все в тебе в порядку, ніколи ніяких неприємностей, ти завжди знаєш, що тобі робити… У тебе завжди все легко. В тебе два по два – чотири, тобі добре, я тебе бачити не можу". Славко хотів зрозуміти чому Юлько такий, можливо у нього щось трапилося, крім їхніх суперечок та подряпини на стегні?
ответ: Устина - людина великого серця. Дівчина-кріпачка, від імені якої ведеться розповідь. Батька та матері вона не мала, зростала сиротою на чужині. Тяжким було її дитинство. В десять років вона працює у панському дворі. Дівчина зазнала багато знущань від старої поміщиці. Але Устина дуже добра, лагідна, її мова пересипана пестливими словами. Вона має дуже поетичну душу, її роздуми про природу не поступаються поетичністю та красою картинам відомих художників чи поетичним творам. Ця мрійливість, душевна краса дана їй від природи. Устина з повагою ставиться до своїх подруг, до старих людей, до оточуючих. Чи не найбільшою цінністю для неї є саме поняття Людини, людського життя. Устина наділена глибоким розумом, народною мудрістю. В її мові багато приказок, прислів’їв. Устина вірна, віддана дружина. Проте принципи всепрощення в душі Устини переростають в пасивність: вона не нарікає на своїх пригноблювачів, готова терпіти усе, що посилає їй доля;
Прокіп - чоловік Устини. Він не хоче і не збирається терпіти знущань з людей. В нього смілива та рішуча вдача, гостре відчуття несправедливості та готовність боротися проти неї. Прокіп не здається, бо для нього правда понад усе, він готовий терпіти за свою правду, за щастя своєї родини;
Панночка-інститутка:
Спочатку — це манірна легковажна дівчина, що повернулася після навчання в інституті в маєток своєї бабусі. Пансіон “благородних дівиць” не виховав у панночки жодної благородної риси характеру. Не привчена до праці змалку, інститутка веде паразитичний б життя. Вона влаштовує безкінечні бенкети, приділяє непомірну увагу своєму туалетові. Панночка — жорстока. Важка праця на панському дворі супроводжувалась бійкою, лайкою і катуванням дівчат. Коли їй щось потрібно, вона стає улесливою, домагається чого хоче. Панночка не здатна по-людськи любити. На чергових банкетах вона з усіма хитрувала, лукавила, удавала з себе привітну, ласкаву, закохану, а насправді нікого не любила. Вона зуміла закохати в себе полкового лікаря, і коли він став нареченим, невдовзі прибрала його до рук, зробила з нього свого раба. Кохання її “чудне”. Вона сумує, плаче, бо наречений її бідний. Настрій її міняється, як тільки вона дізналась, що нареченому в спадщину дістався хутірець. Де взялася люб’язність, привітність, радість! У неї любов тільки за багатство, маєток. Ось яка у панночки мораль. Ще лютішою стала інститутка, коли відчула, що в неї є свійхутірець. Прибравши до рук чоловіка, вона перетворилася з “освіченої” панночки на самодурку. Під час господарювання на хутірці вона стає зажерливою, скупою, брутальною і роздратованою. Вона брехлива, люта, груба та некультурна. Необмежена влада над кріпаками ще більш спустошує душу інститутки, робить її жорстокою та бездушною.
Объяснение:
