умоляю... твір - роздум " Самопожертва , людяність , взаємодо товариські стосунки в образах героїв повісті "Климко" Г. Тютюнника".

Ми чуємо це слово з дитинства, але про те, що воно значить, починаємо замислюватися тільки тоді, коли починаємо дорослішати. Причому, мені здається, розуміння це приходить не під час прямої відповіді на поставлене запитання, а поволі. Коли ми бачимо що піднімаються на п’єдестал пошани спортсменів-переможців, або коли чуємо про останні досягнення вчених – представників нашої країни … Починаєш по-справжньому пишатися своєю причетністю – по праву народження – до великих досягнень і звершень.Однак є й мала батьківщина – це те, що ти бачиш кожен день. Досягнень і звершень не так багато, і масштаб значно менше. Не кожен може похвалитися тим, що назва його містечка або навіть деревеньки відомо де-небудь за межами району. Більш того, багато молодих людей в мріях пов’язують своє майбутнє з далекими від місця народження краями.Я вважаю, що соромитися своєї малої батьківщини може тільки нерозумна людина. Той же, хто серйозно ставиться до життя, розуміє, що без малої батьківщини великої країни просто не може бути. Як струмочки наповнюють повноводну річку цілющою вологою, так і безліч малих містечок і сіл утворюють велич величезної держави. Моя батьківщина … Що вона для мене?Це чудова природа: чиста річка, ліс з великою кількістю грибів і ягід, луки з травою по пояс. Це бабусин будиночок і козенята, які стрибають у неї на подвір’ї. Це моя школа з невисоким ґаночком … Це все те, чого, думаю я вже зараз, буде мені дуже сильно не вистачати, коли я буду освоювати професію після закінчення школи.А саме лавного багатство моєї малої батьківщини – це люди, добрі, привітні, чуйні. Саме вони складають славу мого краю. Багато хто з них все життя трудяться на одних і тих же робочих місцях, чесно виконуючи свої обов’язки.Але саме їх працею тримається життя моєї малої батьківщини – і фортеця і міць Батьківщини великий.

Навесні природа пробуджується від зимового сну. Поступово сходить сніг, та земля недовго лишається чорною та голою. Тільки-но теплішає, звідусіль починає пробиватися молода яскраво-зелена трава, на деревах набухають бруньки та згодом перетворюються на маленькі листочки. На водоймах швидко тане лід. Крига гойдається на воді, доки зовсім не перетвориться на неї. Весняне небо зазвичай чисте, блакитне, і по ньому швидко пливуть сніжно-білі  хмаринки, схожі на тварин - лева, черепаху, різні предмети, навіть обличчя людей.А згодом починається справжня краса. Усюди розпускаються квіти – проліски, фіалки, кульбабки… Весняний сад – це чарівне місце! У дрібних ароматних квіточках стоять дерева, аж здається, що вони закутані в легкий пахучий туман. Особливо мені до душі, коли розквітають персики та груші – їхні квітки рожеві, і вони виділяються з-поміж інших дерев. Звідусіль лунає спів та щебет птахів, які повернулися з далеких країв і тепер, здається, розповідають одне одному про свої пригоди. Навесні все навколо наповнюється кольорами, звуками, запахами, і мені стає весело на душі.Весна в місті завжди починається з того, що прибирають вулиці, висаджують молоді деревця та розбивають клумби в парках, скверах, перед великими магазинами. І люди на вулицях також змінюються. Вони яскраво одягнені, більше гуляють, навіть усміхаються частіше, мабуть, тому що погода радує теплом, світить ласкаве сонце, а головне – не треба одягати важкий одяг і взуття. Весна завжди надихає митців на створення художніх шедеврів. Як добре, що зараз кожен може взяти цифрову камеру та зробити свої чудові знімки весняної краси. Але найголовніше – зберігати весняний настрій у душі цілий рік!