Васильченко у оповіданні хотів аоказати нове в людських стосунках, в людській психології. Вихованці, котрі живуть у досить скрутних матеріальних умовах, письменник показує нам – у їх взаєминах паростки людської моралі та гуманності. В оповіданні піднімається така нагальна проблема того часу: ліквідація дитячої безпритульності. Безхлібне й невеселе життя дітей-сиріт, від недоїдання вони худі, аж світяться, стають сумним і зажуреними. Але досить сказати їм ласкаве слово, приголубити, як вони щиро, по-дитячому втішаються. Саме завдяки цьому оповідання набуває оптимістичного звучання.
Я хочу щоб ставилися до нього з повагою, тому що Тарас Шевченко був дуже славетною людиною, хоч й мав важке життя. Ще з дитинства Тарасу почав терпіти фізичні та моральні перешкоди. Спочатку померла його мати, а тато знайшов собі жінку, щоб вона допомагала йому з дітьми. Але малий Тарас все одно доглядався старшою сестрою Катериною. А коли помeр батько, мачуха вигнала його з батьківської оселі до киріловського дяка. Але щоб якось себе відволікти, він писав вірші та малював. Йому ця справа подобалась тому він і став славетним письменником.
Тарас написав дуже багато віршів, і зробив збірку під назвою Кобзар, яка відома по всьому світу та перекладена більше десятьма мовами.
Таких людей повинен пам‘ятати та шанувати світ
