Потрібен повний текст вірша Миколи Вінграновського "Губами теплими і оком золотим" із однойменної збірки.

 Ось і настала осінь. Пора, яку ще називають золотою. 

   Довкола усе змінюється. Осінь, мов художниця, розмалювала дерева в жовто-червоний колір. Листя поволі опадає на землю. Трава висохла, стала темно-зеленою, де-не-де коричневою. Птахи відлетіли в теплі краї, не чути їхнього голосного співу. Горобці злітаються на червону горобину та калину.

   Людям осінь принесла щедрий урожай. У садах і городах  доспіли овочі і фрукти.

   Осінь можна назвати чарівницею.

 

***    

  

   Чарівниця осінь усе змінює на свій лад. Ось зелені листочки стали жовтими. А то й зовсім червоними. Як тільки пролетить вітерець, листя вкриває землю, кружляючи в осінньому танці. 

    Хоч восени багато птахів летять в теплі краї, високо в небі прощально махають крильми. Звеселяють нас горобчики, з лісів спішать синички, щоб люди себе знову змогли відчути помічниками пернатих друзів.

    У садах наливаються соком пізні яблука на щедрий врожай. На поля виходять щасливі трударі, вони радіють цій порі.

   По золотих деревах скачуть прудкі жовтогарячі білочки. Вони не мають часу сумувати: грибів, горішків вдосталь, щоб зробити зимові запаси. 

    Чарівниця осінь золотою палітрою навіює надію, бо потім знову настане весна.

Аналіз вірша - Осіння троянда А. А. Фет писав дуже багато віршів про природу, в яких намагався передати свій душевний стан, думки і почуття. Панаса Опанасовича відвідала нещасна любов (до Марії Лазич) і тому, як мені здається, у багатьох віршах простежується туга по ній. Читаючи етостіхотвореніе, відчуваєш деяку смуток на душі, так як описана сумна поздняяосень. Осінь - час спокою, час відходу і прощання, час роздумів. Вона наповнена порожнечею. Складається враження, що за межами осені немає нічого крім вічності. Але в той же час радує те, що єдина троянда не хоче відпускати теплу пору року, тому "віє весною». У назві вірша відображено весь сюжет. Воно адресоване самому прекрасному і божественному квітці-троянді. Обсипав ліс своі'вершіни, Сад оголив своє чоло. На початку вірша автор показує справжню осінь за до уособлення: сад оголив, дихнув вересень. Спочатку Фет висловлює величезну жаль, тому що з настанням осені пропадають яскраві фарби, починаються довгі проливні дощі, кругом вогкість і бруд. Туга. Але потім він ніби випадково зауважує чудове створення-троянду: Але в подиху морозу Між загиблими одна, Лише ти одна, цариця троянда, пахощі і пишна. І тут він розуміє, що життя триває, що квітка буде нагадувати йому про сонячні дні й переносити в майбутнє, ближче до весни. Таким чином, відбувається зміна картин в вірші. Поет вибудовує йому троянду на п'єдестал, називає її царицею, вважає єдиною і неповторною: Лише ти одна, цариця троянда, пахощі і пишна.