Відповідь:
Коли Павлусь жив у будинку Девлет-гірея, до нього відносилися як до гостя. Незважаючи на те, що фактично Павлусь був у рабстві, Девлет-гірей не примушував його працювати. Павлусь був вільний. У мене навіть склалося враження, що спільне очікування здружили цих двох людей. Хоч і різних за мовою, віросповіданням, але таких одинакових у своїй любові до сім"ї, до родини. Думаю, що в кінці цієї історії Павлусь це також зрозумів, а коли Девлет-гірей дотримався своєї обіцянки, і не покарав Павлуся за його хитрість, а також, знаючи, що взимку їхати до України небезпечно, не сказав - все ви вільні з сестрою, куди хочете - туди йдіть, натомість подбав про те, що діти благополучно вже навесні їхали додому, та ще й пообіцяв виконати прохання Павлуся і викупити для нього невільника Остапа Швидкого - напевне. Павлусь зрозумів, що татари теж звичайні люди. І серед них можуть бути і добрі, і лихі. І що Девлет-гірей йому нічого злого не зробив і не бажав. А тому соромно бажати такій людині зла, бо і мститися йому Павлусь не має за що.
Пояснення:
цитата: три останні речення повісті "Павлусеві потекли сльози з очей.
Він забув про всі злидні, про всю злість до татар. Простив їм усе відразу... "
Відповідь:
він називає її: Ганнуся, Ганнусенька, сестричка, голубка
Пояснення:
цитата
— Ганнусю! Ганнусенько! Чи жива ти, чи здорова?
На цей клич Ганна відхилила плахту. Вона пізнала по голосі брата та, побачивши його в татарському вбранню, не пізнала, лиш очі вирячила.
— Ганнусю, сестричко! Хіба ж мене не пізнаєш? Братка свого, Павлуся?
Ганна закричала не своїм голосом, і зомліла.
Татарка кинулась її рятувати, як знала. Винесла її з воза і поклала на траві. Вона була одягнена в гарну ту-рецьку одежу.
— Ганнусю, голубко, та що бо ти? Я стільки світу обійшов, заки тебе відшукав; отямся! — говорив Павлусь та, припавши біля неї, став її пестити й цілувати.
