КоментарАлегорично-символічну картину змальовує у вірші «Є тисячі доріг...» В. Симоненко. У кожного своє призначення і свій вибір — яку дорогу обрати. Можна знехтувати своїм «батьківським полем», піти на службу до сильних цього світу, отримати славу й багатство, нагороди та привілеї. А можна, долаючи утому, колючи босі ноги й заганяючи колючки, обробляти свою ниву, чесно виконувати свою справу. своє призначення відповідно до свого хисту.
Ліричний герой вірша обрав останнє, бо це його нива, і він нами гається просуватися широкою дорогою, а не вузькими стежками чи манівцями.
Спершу осінній ліс жовтогарячий та золотий. Згодом потемніле листя повільно опускається додолу в останньому кружлянні. Дерева міцно засинають в очікуванні зими. Тепер вони нагадують примарних казкових сторожів лісовика. Не заглядає у хащі яскравий сонячний промінчик. Тому в лісі часті тривожні сутінки. І стоїть тиша. Чути тільки як завиває осінній вітер. Іноді промайне пухнастий хвіст працьовитої білки. Проповзе між опалим листям їжачок. До них відізветься тиха розмова пташок. Але в пізньому осінньому лісі є своя чарівність. Після дощу серед опалого листя раз у раз піднімають свої шапки численні гриби. Великий грибний острів – це осінній ліс.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
