Повний аналіз вірша Олександра Забарного "Пісня".
​

Іноді я замислююсь над тим, що, ставши дорослим, обов'язково буду згадувати своє дитинство. А раптом стану відомим письменником чи режисером? Чи є у моєму житті щось цікаве, про що можна розповісти через 20, 30 років? Може, напишу книжку про літні подорожі до Криму? А може, про наші з друзями пригоди? А можливо, зняти фільм про шкільні будні, адже і в них є чимало веселого? Думаєте, це буде нікому не цікаво? А ось у повісті М. Стельмаха "Гуси-лебеді летять", яку ми нещодавно вивчали на уроках української літератури, автор дуже цікаво розповів про своє дитинство, взаємини з однолітками та дорослими.

Оповідь у творі ведеться від імені головного героя — хлопчика Михайлика. Це сам Михайло Панасович Стельмах у дитячі роки. Дитинство письменника припало на нелегкі 20-ті роки XX століття, коли відбувалося становлення нової держави, яке супроводжували холод, голод і злидні. Михайлик розповідає про своє життя й переживання, про своє ставлення до всього, що він бачить навколо, свідком й учасником чого доводиться бути йому самому. Образ Михайлика розкривається різними засобами: це і самохарактеристика, і розповідь інших про вчинки героя, про ставлення до нього батьків, дядька Себастьяна тощо. Михайлик дуже любить казки та легенди, які розповідають йому дідусь Дем'ян та бабуся. Мабуть, тому світ навколо іноді здається хлопцю чарівною казкою: зорі у високому небі, запах. жита в полі та різних трав у лісі, перепілка в житі й дятел на старій груші. Хлопець шанує й оберігає природу, тонко відчуває її красу.

 

З великою любов'ю та пошаною герой описує людей, які прищепили йому любов до праці, книги, добра й краси в житті: це батько та мати, бабуся з дідусем, дядько Себастьян. Ці неосвічені, бідні люди мали найголовніше — великі душі й добрі серця. Ми розуміємо, що саме родина сформувала з хлопця чесну, працьовиту, порядну людину, а нестатки навчили співчувати чужому горю (пригадаймо хоча б епізод, коли Михайлик допомагає голодній жінці з дитиною, віддаючи їм гарбузове насіння).

Михайлик — допитлива дитина, любить навчатися, читати. Він перечитував усе, що тільки потрапляло під руку, навіть прочитав книжку з дивною назвою "Космографія". Згодом і сам вирішує стати письменником. Спочатку Михайлик багато перечитав книжок, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п'єсу.

Але Михайлик — не якась там ідеальна дитина: він дуже жвавий, веселий, непосидючий, любить розважатися й бешкетувати з друзями, спілкуватися з подружкою Любою.

"Прямо над нашою хатою пролітають лебеді" — так починається повість. Цим образом вона й завершується. Гуси-лебеді — своєрідний символ дитинства, який осяює все доросле життя людини: "Гуси-лебеді летять ... над моїм дитинством, ... над моїм життям!"

Объяснение:

Повість григора тютюнника «климко» переносить читача у тяжкі часи фашистської окупації україни, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. головний герой твору климко - це хлопчик, що йде за багато кілометрів про сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом. климко відважно йде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. за віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. а ще, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож климка і вчишся у нього рішучості та милосердю . це милосердя беззахисних дітей війни стало головною темою повісті. автор розповідає про зустріч на базарі климка та зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. з цього часу у друзів з’явилося благородне бажання їй, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про наталю михайлівну з олею, стають їх опорою. саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели климко у далеку дорогу, климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від німеччини, хоч міг розплатитися за це життям. і ми розуміємо, що справжні люди залишаються людьми навіть в екстремальних ситуаціях, виявляючи співчуття й милосердя до інших. пізніше ми бачимо климка під час перебування у тітки марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе — всиновити. але хлопчик, хоч йому і у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі моїх співвітчизників-українців. та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод новели — повернення климка з торбиною солі на станцію, радянському полоненому і смерть хлопчика. після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад климко з дорогоцінною сіллю. і тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників. та навіть у цю судну годину климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. тут і скосила його черга з німецького автомата: «він уп’явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. а з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль…». перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею, що жила для добра. любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, яке й дорослим інколи