Відповідь:Сергій. Здається, що Митька я знав завжди. Ми дружимо дуже давно. Митько – чудовий товариш. А ще у нього, за його власним висловом, „добре варить казанок”. А скільки ідей з’явилося у голові мого друга в таборі. От тільки ідеї ці не завжди дають найкращий результат. Митько. Ото Генка! Ото кадр! Не побоявся йти до табору вночі. А як цікаво придумав, коли назвався Миколою Мусюкіним. Такому хлопцеві місце в нашому наметі. Ми станемо чудовою командою. Митько про Славка. Цей Славко – справжній мамин синочок. До табору поїхав, бо так мама йому, Славусикові, сказала. Спортивної години він не любить, бо тут можна „рученьки і ніженьки переламати”. А акордеон! Ви таке бачили? Щоб з акордеоном до табору припертися. Тюхтій, боягуз!.. І чому саме він потрапив до нашого намету? Славко своїми вчинками доводив, що він не „мамин синочок”. Він не побоявся вийти посеред ночі ловити „злочинця”. На конкурсі пісні, коли Сергій забув підставити йому стілець, грав лежачи). Славко про Сергія. У таборі я познайомився з двома друзями. Якщо порівнювати Сергія з Митьком, то він справжній ангел. Але Сергій завжди слухає Митька, робить те, що той придумає. Після перебування в таборі хлопці змінилися. Вони навчилися дружити, вболівати один за одного. Але найбільше змінився Славко. Він став справжнім героєм зміни.
Пояснення:
До слова – ваші крила… Вони не декоративні? Ви можете літати? – Звичайно. – Ну й даремно. Літати вам суворо забороняється. Ми до цього, скажемо відверто, просто не готові. Мусите якось на землі собі раду давати. А то у нас народ, знаєте, допитливий. Подивиться, подивиться котрийсь та й собі, чого доброго, злетіти захоче. І цього ніяк не можна допустити… То ви вже якось без крил, добре? Не хвилюйте уми, так би мовити…
Мудрий завше поступався дурному! — І глупота завойовувала світ.
Де взяти ще стільки драконів, аби кожен з нас мав кого розіп’ясти? Де взяти стільки іуд, аби мали на кого перекласти провину?
— Але ж таке не буває. Де хто чув, щоб дракон займався книгами?! — Ви ще не все знаєте. Він і вірші пише.
Коли народ засне, то спить так міцно, аж поки не почує на своїй горлянці ножа убивці...
Чим мені подобаються худі дівчата. То це тим, що в тяжку хвилину бути лицарем щодо них не завдає великих труднощів.
- Ага, забув спитати. Скільки в нього голів? - Одна. - Як - одна?! Всього одна?! - А ви думали скільки! - та це ж неподобство! Та я к він посмів?! Ну, ви чули щось подібне, пане Антосю? Одна голова! Курам на сміх! А де ще дві? - Такий вродився. - Ну, пішли часи... Уже й дракони порядні перевелися. Не диво, що воно таке глупеньке вдалося
- А дівок їсть? - втрутився Юхно. - Дівок?.. Гм... - шинкар знову наморщив лоба. - На картині намальовано, що їсть... Бідний-бідний, навіть пательні не має, аби собі всмажити. Мусить сиру дівку їсти... А від сирої дівки живіт болить. От коли він сирої дівки нажереться, то де йому з вами битися?
Поклавши трупом безліч народу, вони потім мають поживу для своїх писань, вони потім роками насолоджуються оспівуванням свого героїзму, обсмоктують кісточки трагедій і геноцидів, клянуться урочисто не повторити нічного подібного і - повторюють! Повторюють, бо не мають у своїй ницості іншої розваги понад смерть!
