(1880-1951)
Народився у с. Великий Кут Херсонської губернії. Навчався у класичній гімназії, звідки був виключений за політичну неблагонадійність. У1900 році склав екстерном іспити у Златопільській гімназії і вступив на юридичний факультет Київського університету. У1902 році заарештований за революційну діяльність, виключений з університету без права проживання у Києві. 1905 року все ж таки складає іспити і отримує диплом про вищу освіту. З 1907 по 1914 роки проживає за кордоном, починає друкувати перші твори. У1917році повертається в Україну, стає одним із керівників Центральної Ради, аз 1918по 1919роки очолює уряд Директорії. У1919 році був змушений емігрувати. Жив у Австрії, де працював редактором тижневика "Нова доба", а потім у Франції. Помер у с. Мужен на півдні Франції.
В. Винниченко — один із найкращих українських прозаїків (автор 14 романів, близько 100 оповідань), твори якого були бестселерами для читачів 20-х років, драматургів, чиї п'єси свого часу ставилися в театрах Берліна, Москви, Праги, Рима. Його найвідоміші твори: повість "Краса і сила" (1902), романи "Сонячна машина" (1921-1924), "Слово за тобою, Сталіне!" (1932), "Записки кирпатого Мефістофеля" (1914), "Чесність з собою" (1914), п'єси "Дисгармонія" (1906), "Брехня" (1910), "Чорна Пантера і Білий Ведмідь" (1911), мемуари "Щоденник" (1911-1951).
Людська порядність і байдужість
(за оповіданням В. К. Винниченка"Федько-халамидник")
Коли ми говоримо про байдужість і порядність, то я відразу пригадую оповідання "Федько-халамидник". Письменник зумів яскраво змалювати різні типи людей на прикладі... дітей, Федька і Толика.
Волелюбний, невгамовний Федько був просто шибеником. Міг зламати піщані хатки, відібрати змія у дитини, а то й побити. І не було на нього ніякої управи: і батько лупцював, і мати переконувала — нічого не допомагало. Та щось у ньому є симпатичне: може, його сміливість, правдивість, безстрашність.
Зовсім протилежний йому — Толик, син заможних батьків, скромний, тихий, слухняний хлопчик. Він не чіпляється до дітей, до всіх ставиться з повагою і з ледь помітною зарозумілістю: все ж панич! І ось таких різнохарактерних хлопців звела на березі замерзлої річки доля. Федько стрибає з однієї крижини на іншу. Ось він падає у воду, ні, знову стрибок, він на березі. Толик теж захотів повторити цю витівку, але ж не зміг... "В цей час над сунула ціла купа льоду й одрізала Толика від берега". На березі всі завмерли, рятувати ніхто не поспішав, один Федько кинувся на порятунок. Проте сам опинився у крижаній воді. Тепер Федько прохав: "Толю, Толю!.. Подай палицю свою... Я вилізу..." Але крижину в цей час підбило до берега, й Толя, як стріла, зіскочив з неї...
Федько взяв усю провину на себе. Цей хлопець не тільки хоробрий, правдивий, а й добрий. Він знав, що за цей вчинок його виженуть з дому, відлупцюють, не пустять більше на вулицю. Але сталося страшне... він захворів і помер. А панич так нічого і не зрозумів, і коли труна зникла з його очей, він байдуже відвернувся і "побіг грати з чижиком".
Після того, як прочитаєш оповідання, стає сумно й гірко. Жаль, що Федько своїм життям заплатив за таку негідну, пусту істоту, як цей панич Толик.
Бувши визначним вченим XIX століття, він мав різностороннє
обдаровання і широке коло (русизм) зацікавлень, залишивши багато вагомих праць в галузі (русизм) історії, природничих наук, літературознавства, мовознавства, фольклористики.
Народився Михайло Олександрович Максимович в 1804 році біля
Золотоноші в хуторі Тимківщина, походив з давнього козацького
старшинського роду. Дев’ятнадцятьохрічним (такого слова немає) закінчив словесний і природничий відділи філософського факультету, а згодом ще й медичний Московського університету, і був залишений викладачем (помилка в закінченні слова) та для науково-академічної праці. (потрібен дефіс)
У 1834 році був за викладати російську словесність у
відкритому тоді Київському університеті і тоді ж обраний першим
ректором. Йому виповнилося тридцять років.
Через поганий стан (русизм) здоров’я у 1845 році пішов у відставку й займався науково-літературною діяльністю, проживаючи на власному своєму хуторі Михайлова Гора біля Золотоноші, де, помер, не доживши й до сімдесяти.
Як визначний фольклорист, видав кілька збірок (русизм) народних пісень.
Збірки були знані, широковідомі і популярні (тавтологія) у слов’янському світі. Були знані ці збірки в Англії і навіть в Америці.
