Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя
Після арешту батька, оголошеного ворогом народу, Григір Тютюнник деякий час жив у сім'ї дядька Филимона Васильовича у донбаському селищі Щитовому, поблизу Антрацита. Сім'я жила не в розкошах, але дружно. Та почалася війна, і Григір вирішив повернутися на Полтавщину, бо бачив, як важко стало тітці годувати своїх трьох дітей. Близько трьох тижнів тривала ця небезпечна мандрівка. Різні люди траплялися Григорові. Зустрічався із фашистами, але й свої інколи бували не кращі — поліцаї, дезертири, спекулянти. Але все ж більше було людей добрих, які ділилися з ним останнім, рятували від голоду й холоду.
Спогади про цю тяжку мандрівку пізніше лягли в основу зворушливо-щирої автобіографічної повісті "Климко". Але все ж не можна сказати, що цей твір є повністю автобіографічним, бо письменник змінює ім'я головного героя, робить деякі художні узагальнення.
