У чому сенс життя? Я впевнена, кожен хоч раз у житті замислювався над цим. Я спробую відповісти на це питання для себе. Сенс життя в тому, щоб просто жити кожен день, кожну хвилину і прожити потрібно, беручи від життя все, що в твоїх силах. А адже в наших силах дуже багато чого. Немає нічого неможливого, звичайно крім фантастики.
Кажуть дуже важко навчитися любити, довіряти, прощати і цінувати. Думаю, що все це ми повинні в собі розвивати. На жаль, не кожен з нас вміє цінувати життя і людське існування. Навколо тебе постійно поруч близькі люди, і ти думаєш, що це завжди, ну навіть якщо і не завжди, то принаймні на довгий час вони будуть поруч, але, на жаль, це не завжди так. Дуже важко навчитися цінувати їх, коли вони поруч. Але коли ти втрачаєш рідну людину, ти починаєш розуміти що вона була дуже дорога тобі, що ти не звертав увагу на те, що вона є. Адже це для тебе звично. Так от – це дуже боляче, тобі важко усвідомити, що її немає поруч, що ти більше ніколи в своєму житті не зможеш з нею поговорити, обняти або просто зателефонувати, ти нічого не зможеш зробити і повернути його ти теж не зможеш. І ось тоді я почала замислюватися над тим, яке цінне життя, все що в ньому присутнє і все, що оточує тебе.
Потрібно цінувати, любити, поважати і піклуватися про своїх рідних і близьких тобі людей. Потрібно жити кожен день, пізнаючи щось нове і просто в своє задоволення, адже не даремно кажуть: «Навіщо відкладати щось на завтра, якщо можна це зробити сьогодні! » А й справді, чим сьогоднішній день відрізняється від завтрашнього? Нічим, просто тобі лінь.
Ще у всіх людей є страхи. Ні, я говорю не про ті, які нам притаманні під час перегляду фільмів жахів, а про ті, які переслідують нас по життю. Наприклад, ти боїшся підійти познайомитися до дівчини або до хлопця, ти пропустив заняття і боїшся прийти або боїшся іспитів і не приходиш на них, боїшся зізнатися людині в почуттях – це одні з небагатьох прикладів з нашого життя. Але на це у мене є мій принцип у житті: «Краще шкодувати про скоєне, ніж про те чого не зробив».
Звичайно, це не до всього ставиться, особливо до того, що краще шкодувати про те що вбив, ніж про те що ні. Адже на це здатні ті люди, які за життя не добилися нічого. Вони лінувалися, відкладаючи все на завтра або просто не вчилися цінувати своє життя і життя інших. В підсумку вони заплутувалися в тому, що вони взагалі хочуть, на них навалювалися проблеми, які вони знову відкладали на завтра. Психіка не витримувала і все це вони заглушали випивкою, наркотиками або іншими речовинами, діючими на свідомість людини. Але ж це все на час і все коли-небудь закінчується. І ось тоді вони шукають гроші на те, щоб знову забутися, починають красти, нападати, вбивати. Але в підсумку вони все одно будуть покарані за ті чи інші злочини. Адже ніщо не залишається безкарним і правда спливає завжди. Потім вони несуть покарання в тюремному ув’язненні. Хтось починає звинувачувати себе і замислюється про те що він зробив, але повернути все назад вже неможливо і все тому, що ти нічого не зробив для того, щоб прожити гідне життя і бути людиною з великої літери.Саме тому потрібно завжди до чогось прагнути і робити все, що в твоїх силах, для того, щоб потім не замислюватися над сенсом життя, а знати – що ти прожив це життя з сенсом.
ихайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші… Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята, Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам заходів написати п’єсу. Гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. Вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика, У Михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. Стельмахів Михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила. Подорослівши, Михайлик (чия мрія стати письменником таки збулася) мав підстави сказати про пору власного дитинства, як про «по-своєму прекрасний час». Передусім тому, що попри тяжкі нестатки звідав він і радість спілкування з людською дорогою і красою, вбираючи в свою душу отой самий лад хліборобського життя, хай і порушений гострими соціальними катаклізмами. План до характеристики образу Михайлика.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/gusi-lebedi-letyat-harakteristika-mihaylika/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
