Ідейно художній аналіз раб краси

Вид лірики — громадянська.
Жанр — ліричний вірш.
Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість.
Римування: білий вірш.
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту:
1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?»
4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…»
Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..»
ХУДОЖНІ ЗАСОБИ:
епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»;
метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»;
риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»;
асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»;
порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».

Відповідь:

Писала для іншої теми, але може щось з цього пригодиться

Світ козацьких пісень

Козацькі пісні - народні, історичні пісні та думи в котрих оспівується Козацька доба. Ці пісні не входили до репертуару придворних музик, їх співали здебільшого кобзарі та лірники. Саме вони в цих піснях розповідали звичайним людям про певні реальні факти і явища (боротьба з турецько-татарськими нападниками, перемоги і поразки козацького війська, чужинська неволя, рабство тощо). Але в першу чергу козацькі пісні оспівують ліричний образ козака, відтворюють його внутрішній духовний світ, думки і почуття, зроджені різними обставинами неспокійного козацького життя, передають романтику козацької волі.

Тематика козацьких пісень дуже широка: козацький побут і викликані ним почуття та думки,  життя в походах без відпочинку, коли нема де прихилити голови, і домом стає зелена діброва чи темний байрак. Але найпоширеніша тема - прощання козака з рідними та його від´їзд з дому. Ці співанки завжди пройняті мотивом туги, при  цьому патріотичні почуття відступають на другий план, основне місце займає смуток прощання з сім´єю, коханою дівчиною чи молодою дружиною. Тому в ліричних козацьких піснях козак часто сумує - «світом нудить», плаче. Туга посилюється мотивом самотності: єдиним другом козака є вір-ний кінь, що розуміє його настрій, хвилювання, охороняє в час небезпеки, попереджує про неї, а якщо господар загинув, сповіщає про це його рідних. Тема смерті козака є також дуже поширена. Причому в цих піснях, як правило, не змальовуються ні битви, ні поєдинки, не говориться про обставини смерті коза-ка, не пояснюються причини, чому він сам залишився лежати на полі бою. Картина загибелі козака постає доволі традиційною: вбитий він лежить під калиною чи тополею, очі накриті червоною китайкою (символ козацької слави, у дохристиянські часи червоний — колір смерті), над ним нахилився вірний кінь, над ним кружляє чорний ворон (теж символи смерті, представники потойбічного світу). У деяких співанках смертельно поранений козак розмовляє зі своїм єдиним другом-конем, який копитами в землі копає для нього могилу, просить його передати останню звістку рідним. Однак, незважаючи на мотиви страждань, нелегкої долі, смерті козака, цим співанкам властива і тема волі, воїнської звитяги, в них возвеличується патріотичний дух, безстрашність, самовідданість всенародній справі національного визволення, оспівується козацька слава. Символом козацької  звитяги, нездоланності духу стає і насипана висока могила — пам´ятник воїнської доблесті.  

Давність походження козацьких співанок виявляється і в їхній образності. Крім головного ліричного героя — козака, в них фігурують образи коня (який може говорити людською мовою, плаче над убитим козаком, просить прокинутись), сивої зозулі (розповідає козакові, що діється вдома, від нього несе звістку рідним), ворона, сокола; персоніфіковані образи сил природи, дерев (або всієї діброви, лісу, гаю) тощо. Для них властива й своєрідна метафорика. Так, наприклад, битва асоціюється з бенкетом , важка виснажлива битва змальовується як спорудження мостів чи греблі, поле бою — у вигляді зораної ріллі, засіяної кулями, смерть козака — вінчання з могилою. Давність походження такої художньообразної структури підтверджується її спорідненістю з давніми писемними пам´ятками - літописами, «Словом о полку Ігоревім». Тому козацькі співанки, що збереглися до нашого часу, є особливо цінними творами соціальної лірики. Вони стали основою подібних за тематикою і поетикою солдатських, рекрутських, вояцьких, жовнірських співанок.

Козацькі пісні і донині живуть у пам᾽яті українського народу. Вони також відомі далеко за межами України. Дуже влучно про творців і виконавців козацьких пісень висловився італійський письменник Д.Чамполі: шабля – їхній хрест, перемога – їхній Бог, а пісня – їхня молитва.

Пояснення: