Русалонька із 7-в писання 9 розділ

«…його, стрункого й міцного, з гарними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю». «хай воно загориться без вогню й диму… втечу… піду за дунай, може, ще там люди не пособачились…» «не так мані страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що… ех, піду, де воля, де інші люди…» «се одиноке світло серед сонного села було немов останнім «прощавай» рідного закутка, ниткою, що в’язала його з батьківщиною, з усім близьким. але за хвилину віконце згасло, і остап почув, як разом із зниклим світлом в його серці щось урвалось і село геть одсунулось од його. остап непомітно для себе зітхнув…» «дивне почуття охопило остапові груди: замість радості — сильне обурення стрепехнуло його істоту. в один момент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в ногу, на панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки». «та хіба він сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень панською худобою? хіба його батько, мати, соломія, навіть дідусь його, що ходив у січ, а потім різав панів в умані,— хіба ж вони не стали такою худобою? коли б вони не були панським товаром, то не міг би пан розлучити його з соломією та силою оддати її за свого хурмана, не міг би сивого дідуся катувати на стайні нагаями… не похвалявся б оббілувати остапа за сміливе слово». «ті билиці-казки про січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких він слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал». «і враз остапові зробилось весело і легко, він почувся на волі. молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю…» «як живий буду, землю оратиму, житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…» «остап теж не боявся смерті. йому тільки хотілось перед смертю побачити соломію». остап про соломію: «вона така добра, так кохала його, вона пішла за ним у далеку дорогу, не кіс своїх задля нього, вона доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш». «половина мене лежить на дні дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…» остап є уособленням образу непримиренного борця за волю, який заради досягнення мети готовий заплатити навіть найвищу ціну — життя. на початку повісті ми бачимо молодого парубка, котрий дуже любить свою землю: «ко-жен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — усе це було йому знайоме, промовляло до йо-го». вольнолюбивий характер остапа сформувався завдяки дідовим розповідям про козацьку вольницю. життя в неволі змушувало його душу бунтувати проти наруги над людьми. остап сам постраждав від свавілля: пан позбавив його коханої жінки, віддавши її заміж за нелюба, знущався з його діда. рішення тікати з рідної землі виникло в юнака після погрози пана віддати його в рекрути, із живого шкуру зідрати. це рішення було для остапа дуже важким, адже залишав він найближчих людей — діда та кохану соломію. вони зустрінуться із соломією після того, як та теж вирушить у далеку путь на пошуки волі. остап розумів, що шлях до волі буде тернистим, але заради досягнення мети ладен був пройти крізь пекло. так і сталося: поранення після переправи через дунай, двобій із голодним вовком, взяття у полон турецькими жовнірами, смерть соломії… він скоротав свій вік на самоті, переможений, але не скорений, маючи єдине бажання — «злучитися» зі своєю половиною, яка чекала його на дні дунаю. таку дорогу ціну довелося заплатити остапу за свободу.

джерело: довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Твір панаса мирного «хіба ревуть воли, як ясла повні? » вражає тим, що детально охопив усю соціальну проблематику. цей твір вражає не тільки свою актуальністю в будь-який час, але й і гарно розкритими образами, що дає змогу зрозуміти краще головню ідею та зміст. зараз спробуємо порівняти два дуже суперечливих образи: чіпки і грицька. свій життєвий шлях чіпка та грицько починали однаково: вони були однолітками, з бідних родин, відмінністю було те, що грицько – сирота. але згодом, коли вирішували долю, грицько пішов на заробітки, і поступово, через жагу до багатства, у нього з’являється скупість, жадібність. якщо метою чіпки були пошуки правди та служба суспільству, то метою грицька – одружитися на багатій дівчині. чіпка не погоджується підкорятися, але у пошуках правди, він повертає на поганий шлях, в той час як грицько тихо живе, нічим не переймаючись. чіпка, розчарувавшись у житті, стає вбивцею, деградує. але у повстанні селян себе гідно проявляє, на відмінну від грицька. в результаті чіпку вбили, а грицько хизувався своїм боягузтвом. отже, не зважаючи на те, що ці персонажі росли в одному середовищі, вони абсолютно різні, як за характерами, так і за життєвими позиціями. вони йдуть за абсолютно різними стежками. єдине спільне те, що ці стежки однаково не праведні. не зважаючи на те, що чіпка став вбивцею та займався поганими справами, розчарувавшись у світі, читачам він ближче, ніж підлий та боягузливий грицько. адже чіпка намагався знайти правду та справедливість, зрозуміти не чесність світу, а не знайшовши відгуку, просто зламався як особистість. а грицька це ніколи не хвилювало, від міг лише зраджувати та заздрити. тому і стає прикро, коли чіпка, який все ж був непідкореною людиною зі стержнем, помирає, а грицько, через свою втечу, залишається жити як і раніше.