Розвиток портретного малярства на теренах Лівобережжя і Наддніпрянщини можна простежити від останньої третини XVII ст.. Його жанрова структура відповідає типології світського і сакрального портрета західноукраїнських земель, проте між ними існувала суттєва різниця у стилістиці. Світський портрет на тих теренах, що входили до складу Речі Посполитої, тісно пов’язаний з польським контекстом, тому місцеву українську традицію найкраще репрезентує сакральний портрет, що розвивався у руслі народного мистецтва. Натомість у станковому малярстві Гетьманщини і Лівобережної України дедалі помітнішу роль починає відігравати світський та іконографічно до нього близький ктиторський портрет козацької старшини, серед яких окрему групу становлять жіночі портрети.
У другій половині XVII — на початку XVIII ст. залишається актуальною структура портретних жанрів, сформована у попередній період. За оригіналами та пізнішими копіями другої половини XVIII-ХІХ ст. й архівними світлинами відомі репрезентативні, ктиторські й епітафійні портрети гетьманів і козацької старшини, церковних ієрархів Нечисленні збережені зразки вотивних ікон дають підстави стверджувати про продовження традиції сакрального портрета.
Дискусійним є питання впливу іконопису на портретний живопис того часу: серед аргументів, що свідчать на користь припущення про зв’язок цих жанрів — той факт, що портрети світських осіб і духовенства часто виконували майстри з іконописних майстерень при монастирях, що у той час були важливими мистецькими осередками. Певну подібність можна простежити й у формальних прийомах, особливо характерних для репрезентативних ростових портретів — площинному моделюванні постатей, акценті на орнаментальних візерунках вбрання.
Суперечливими є також визначення «парусна» і «сарматський портрет». Термін «парусна» стосується лише російських портретів останньої третини XVII ст., які за своїм площинно-лінійним стилем і манерою виконання облич уподібнюються до іконного малярства. Тоді як визначення «сарматський портрет» використовують для характеристики не тільки шляхетських портретів, створених на західноукраїнських землях, що на той час перебували у складі Речі Посполитої, але й пам’яток малярства Лівобережжя загалом і Гетьманщини зокрема. Цей термін передбачає наявність у малярських творах ідейного підґрунтя, пов’язаного із концепцією політичної тотожності шляхти і козаків. Ідеологія сарматизму, що постала у літературному дискурсі польських авторів ще в середині XVI століття, згодом поширивши свій вплив і на специфіку життєвого укладу шляхтичів і залишалася незмінною впродовж XVIII століття (щоправда, тоді її сприймали як вже доволі анахроністичну і вважали невіддільною від теоретичних засад ультракатолицизму).
Объяснение:
«Дід Андрій вважав своїм обов’язком привчити Павлуся до лицарського ремесла. Вчив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею. Часом оповідав йому про Запорожжя, про козаків, їхні звичаї та про всі походи й пригоди із свого життя». • «Павлусь мріяв про те, коли й він підросте, стане славним козаком». • «Здається, не було нічого такого, чого б Павлусь для Гані не зробив». • «Павлусь підніс вгору свого супротивника та, як лише цей відстав від землі, розмахнув ним і кинув на землю». • «Павлусь дивився на те все наляканими очима. Йому здавалось, що це якийсь страшний сон, з якого не можна прокинутися». • «Його огорнув страх. У його уяві татарва була такою, що її ніхто не переможе. Дідусь розказував йому, як козаки били татар, та ось він бачив, як татарви нічого не стримало, і дідусь, і багато інших дужих козаків полягли». • Непорадний: «Козакові соромно плакати, ось що. Виростеш — козаком станеш, тоді й засоромишся». • «У Павлуся забилося серце, коли почув сотників наказ. Він сьогодні побачить те, що від дідуся стільки наслухався. Побачить, як козацтво стрінеться з татарами, тими страшними чортами, що цієї ночі так лютували в вці».
Джерело: https://dovidka.biz.ua/za-sestroyu-tsitatna-harakteristika-pavlusya/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
