Тема: роздуми автора про божий дар, справжнє покликання людини. Ідея: кожна людина має самореалізуватися в житті. Художні засоби: Главное - ДЕЗИНФЕКЦИЯ! 99,9% защиты! Епітети: високі верхи, дитячі незамкнені очі, замала долоня. Метафора: пропекла борозну межи брів… Образи: ліричний герой, метафоричний образ зірки. Твір складається з восьми рядків. Римування: жив -очі – верхів ночі ⇒ перехресне (абаб). Метафоричний образ зірки набуває особливого звучання. Адже могло бути все буденним: «Може, так би невидимо й жив», та якось «липневої ночі впала зірка з високих верхів», коли ліричний герой ще був дитиною. І впала вона: «у дитячі незамкнені очі». А коли зірка «пропекла борозну межи брів», — це ніби остаточне закріплення дару, бо, за народним повір’ям, між бровами знаходиться так зване «третє око», воно є лише в людей, наділених особливими талантами. А те, що зірка «засіяла пам’ять золою», свідчить: віднині життя ліричного героя зміниться, він муситиме творити, бо «зола» не даватиме спокою: спалахуватиме, тлітиме, болітиме, і все це мусить бути виражено в божій іскрі — творах. Ліричний герой не зміг протистояти чи протестувати проти божого дарунку, він не міг навіть прикритися рукою, бо «долоня була замалою». Тож він ще з дитинства приречений писати, адже таке його покликання, такий дар він отримав із неба. Вірш зовсім невеликий за .обсягом, проте ємко й повно передає головну думку автора про самореаліза-цію людини. «Діва Обида…» Римарук аналіз Збірка – «Діва Обида». Жанр – медитація. У вірші розповідається про поєдинок над прірвою, який спричинює ще більш жорстокі поєдинки. Образи: Прірва – це образ смерті, образ темноти, чогось поганого, того, звідки вже немає вороття… Образ Діви Обиди – це духовний стан, стан речей та слів. Та водночас, це образ Діви Марії, матері Ісуса Христа. Складається вірш із шести катренів Римування – перехресне. Рима чоловіча. Віршовий розмір – тристопний дактиль (перша строфа). Друга строфа написана одностопним дактилем. Художні засоби: епітети: темні обидва, коханих облич, порвані сіті, траурна бинда, пекельних сторіч. риторичне питання: «Чом же ти ймення Обиди взяла, Діво Маріє?» діалектизм «бинда» (стрічка). Цей вірш змушує задуматися над людським життям, над тим, що треба в житті «годувати гарного вовка на своєму плечі», а поганого намагатися не підгодовувати, а навпаки, прогнати зі свого життя, аби не впасти у вічну прірву… «Радісно й покірно серед ночі…» Римарук аналіз Автор зображує священний вечір перед Різдвом. Віршовий розмір – п’ятистопний хорей. Рима жіноча Художні засоби: епітети – душі підземні, небесні, байдужі, гості довгождані, століття недоспані, метафори – голоси вибігають, провалитися в сон тощо. Радісно й покірно серед ночі вибігають голоси діточі навперейми вовочому виттю… Той, хто не сміється і не плача, – до божниці спиною: неначе прикликає предків на кутю. Він не має іншої мороки, він не чує – відчуває кроки: на снігу сліди! Та всі навспак… Де небесні, де підземні душі? Чом вони вдають, що їм байдужі музика і слово, мед і мак? У які глибини й високості йдуть повз нього довгождані гості? Скільки вже недоспаних століть, знаючи, що кожне з них – зимове, у поганськім беззаконні мови до божниці спиною стоїть? Голосіння вовче і дитяче… Той, хто не сміється і не плаче, провалився в сон, як у замет. Янгол схарапуджено літає, пошепки з холодних вуст читає: музика і слово…мак і мед…
У повісті «Тарас Бульба» М. В. Гоголь описує життя запорізьких козаків, їх боротьбу за свободу і незалежність.
Одна з головних тем твору - тема вірності і зради. Серед козаків любов до рідної землі, вірність військовому обов'язку, почуття товариськості шанувалися найважливішими якостями.
Напередодні важкого бою наказний отаман Тарас Бульба говорить козакам: «Немає уз святіше товариства». Вірність цьому почуттю він проносить через все битви і випробування. У бою під Дубно він не раз поспішав на виручку товаришам. В останні хвилини життя він думає не про муках, які йому належить винести на багатті, а про те, як врятуватися козакам. «Вже вогонь піднімався над багаттям, захоплюючи його ноги», а очі старого полковника спалахнули радістю, тому що побачив він: козаки були вже на Дністрі, «кулі сипалися на них зверху, але не діставали».
Вірний своєму військовому обов'язку старший син Тараса Бульби Остап. Він хоробрий воїн, іеющій «виміряти всю небезпеку і всі положення справи». Але в важкому бою «схваті- ись з Остапом трохи не восьмеро разом» і взяли його в полон. До лобового місця полонені козаки, серед яких був і Остап, «йшли не боязко, чи не похмуро, ніс якоюсь тихою гордістю». Віра в справедливість своєї справи, за яке вони віддавали життя, надавала козакам сили, до винести муки кари. Остап звернувся до товаришів із закликом: «Дай же Боже, щоб усі, які тут стоять єретики, не почули, нечестиві, як мучиться християнин!»
Вірність рідній землі звучить в словах спливав кров'ю Кукубенко: «Нехай же після нас живуть ще краще, ніж ми, і красується вічно улюблена Христом Руська земля!
Беззавітно люблячи свою батьківщину, козаки зневажали зрадників. А як же боляче було Тарасу, коли зрадником виявився його молодший син! Андрій був хоробрим воїном гаючи за тим, які дива одним шаленим натиском своїм виробляв Андрій, дивувався старий Тарас і казав: «І це добрий - враг би не взяв його! - вояка! Чи не Остап, а добрий, добрий також вояка ». Але молодого Бульбу найбільше привертала сама битва, а не мета, в ім'я якої вона велася. У битві він чув «чарівну музику куль і мечів», нісся, як «п'яний, в свисті куль, в шабельному блиску і у власному спеку». Тому-то, коли Андрія попросила про до прекрасна полячка, він зрадив своїх товаришів і перейшов на бік ворога. Для Тараса цей вчинок сина був тяжким горем. Старий полковник не може пробачити зради кому б то не було і вбиває Андрія, кажучи при цьому: «Я тебе породив, я тебе і вб'ю!»
Любов до рідної землі, вірність своєму народові, почуття товариськості роблять козаків непереможними. Своє захоплення запорожцями Н. В. Гоголь висловив такими словами: «Та хіба знайдуться на світі такі вогні, муки і така сила, яка б пересилила російську силу!»
