українське весілля - барвисте і пишне родинне свято, що радістю та веселощами є найвідповідальнішу подію в житті молодят – шлюб. і звісно, яке ж весілля без пісні: радісної чи сумної, та все ж весільної? !
весільні пісні – це пісні, які хід весільного обряду на усіх його етапах, пояснюючи зміст і значення кожного з них. значна кількість весільно – обрядових пісень генетично являють собою своєрідні замовляння, якими учасники весільної драми висловлювали молодому подружжю різні доброзичливі побажання.
різні весільні пісні покликані прославляти молодих та їх батьків, відображати думки та настрої учасників весільної драми, або ж описувати основних дійових осіб та їхні дії. так, у весільних піснях ідеться і про свах, і про дружок, світилок, бояр і боярок, старост і дружб. співають весільних пісень тільки жінки. чоловіки ж беруть участь лише у найдраматичніших епізодах обряду — під час нападу бояр, викупу нареченої. можна сказати, що всі весiльнi пiснi становлять одне велике драматичне дійство, але кожна з них може бути й самостійною малою п’єсою.
через різноманітні табу, побажання, висловлені в яскравій художній формі, весільні пісні несуть глибокий виховний заряд, закликають любити рід, родину, не цуратися батька-неньки, чесно працювати й жити поміж своїх і чужих, близьких і далеких людей. весільні пісні — промовистий доказ не лише багатства змісту й форм найбагатшого з усіх обрядів — весільного, а й високої моралі українського народу.
Це був найстаріший вовк у світі, гроза місцевих лісів, який наводив жах на людей і тварин. Його прозвали Сіроманець, адже відомо, що це постійний епітет сірого вовка в народних казках.
Сіроманець упродовж тривалого часу був вожаком зграї, і йому корилися усі вовки. А тепер він зістарівся, осліп, заслаб, хоча залишився так само нескореним, як і раніше. Був у нього давній ворог серед людей — Чепіжний. Колись давно Сіроманець украв у нього козу і з’їв її. Все-таки він звір хижий, йому їсти треба. А Чепіжний затаїв зло на вовка і понад усе бажав вбити Сіроманця. Він і ями копав на нього по лісосмугах, і полював на нього. Хоча люди теж вчинили жорстоко з вовком, перебивши його зграю і вовченят. От і залишився Сіроманець самотнім на старість.
Жив у селі хлопчик Сашко, який полюбив Сіроманця, навіть не бачивши тварину. Ось саме він і став найкращим другом старого вовка. Він підгодовував вовка, розмовляв з ним, гладив по шиї. І той поводився мирно, відчуваючи доброту хлопця. Саме Сашко виручив Сіроманця з біди, коли той упав у яму. Упіймав таки його Чепіжний і кинув до кузні. Таємно, вночі, пробрався хлопець до кузні і перерізав брезентовий пояс, яким зв’язали вовкові лапи. А вранці Сіроманець утік від своїх переслідувачів.
Потім він ще довго і далеко біг, тікаючи від злих людей. Ледве не замерз у снігу, якби не льотчики, які знайшли і відігріли вовка. Там він знайшов ще одного друга — хлопчика Андрійка.
А Сашко сумував за сірим товаришем, увесь час думав про нього. Сіроманця теж тягло у рідні краї, і він вирішив повернутися. Сашко був дуже радий знову побачити друга. Хлопець навіть вирішив відвезти вовка до Одеси на операцію, але той злякався міського гамору і втік.
Сіроманець прийшов у Сашкове село. Прийшов помирати. Він вільно ходив селом, але люди були в полі, тому вбити його ніхто не зміг. Тоді вовк пішов у поле, ліг на спину і помер на рідній землі. В останньому своему маренні згадував Сіроманець свого маленького друга Сашка, і невпинно лунав в його вухах рідний голос: «А ти думав, вовчику, як? Ти думав, що це нам уже кінець з тобою?..»
Такий трагічний кінець історії про дружбу хлопчика Сашка і Сіроманця. Виявляється, що вовк, якого усі боялися, може бути добрим і вірним. Чому? Просто він добром відповідав на добро. Ця захоплююча і сумна історія змушує задуматися над тим, що між людиною і природою може існувати гармонія. Бо людина теж є витвором природи. Але вона сильніша, бо має зброю, яку часто використовує проти усього живого.
Мабуть, усім нам, людям, слід замислитися про наше ставлення до природи. І спонукає до цього оповідання М. Вінграновського «Сіроманець».
Объяснение:
поставили 12 б
