Твір-роздум на тему "Еміграція-це зрада чи необхідність прагнення людини до самореалізації"​

Згадаймо зі шкільної літератури старших класів драму-феєрію Лесі Українки „Лісова пісня”. Її головний герой Лукаш зі своєю матір’ю та дядьком Левом звели невеличку хатку в лісі. З самого початку його зачаровує краса лісу, і він хоче грати й грати, милуватися природою. А й справді, ліси на Волині дуже гарні і зачарують не лише хлопчину, а будь-кого, хто туди завітає. Лукаш зустрів Мавку і закохався в неї з першого погляду, Адже ж вона й справді красуня. Та, нажаль, не у всьому я можу його підтримати. Розмовляючи з Мавкою вперше, він пестив її, голубив, обіцяв ледь не „Золоті гори”, а в звичайний інший день докоряв їй за те що вона не приносить користі, не працює по господарстві, та ще й мати сварять за неї. Таким чином хлопчина згубив своє кохання у повсякденному клопоті, забувши, що Мавка не звичайна сільська дівчина, яка звикла до роботи, а тендітна лісова істота, що все своє життя проживає граючись та співаючи, у злагоді з природою. Вона звикла радіти усьому: співу пташок, квіту рослин. Лукаш теж любив природу, та під час роботи не зважав на це. Мавка могла знайти в ньому те, чого не звидить звичайна людина, вона побачила його душу, яка співала через сопілку, і покохала його через його спів. Покохала щиро й віддано, одразу й назавжди. Згодом Лукаш почав виробляти таке, що зрозуміти його мені не вдалося: він одружився з Килиною, щоб показати Мавці, вона не „Лісова царівна”, адже Мавка його, щоб Килина більше не приходила до них, бо чуло серце Мавки, що недобра ця жінка. Жив з нелюбою собі жінкою, а потім зник на довгий час. Незрозуміло, чому він перемінив своє ставлення до Мавки, бо казав він їй про свою любов велику, і про те, що люди паруються на все життя, як голуби.

Ads by optAd360
Якби я став на його місце з самого початку твору, то, мабуть, спробував би урівноважити ситуацію одразу. Все ж краще було б не доводити до конфліктних ситуацій. Я допоміг би Мавці пристосуватись до свого ритму життя, дав зрозуміти матері, що я кохаю Мавку і не збираюсь так відступатись. Вона здібна дівчина і може навчитись усього. Найголовніше те, що вона бажає навчитись усього цього повсякденного клопоту. Вона чемна і не свариться, не ображає нікого. А веселішу дівчину ще спробуй знайти. Моральні закони того часу були трохи іншими, та все ж хатка була в лісі, і ніхто не бачив, що у них відбувається. Через деякий час було б весілля, та не з Килиною, а з Мавкою. Я думаю, що далі все пішло б по-іншому: ми зажили б щасливо, разом. Дуба столітнього не зрізали б і при мені, і при дітях і онуках моїх, і далі через покоління зберігали б дуб сього, як символ родинного щастя нашого та поєднання природи і людини, реального і міфічного.

Головні герої повісті Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки» два хлопчика, які живуть у селищі Васюківка - Ява Рень і Павлуша Завгородній - бешкетники, фантазери і порушники дисципліни.

У Яви руде волосся, а обличчя густо вкрите веснянками. Ява енергійний і відчайдушний, саме він є ініціатором геніальних ідей: то метро під Васюківки прокласти, то влаштувати бій биків, то побудувати підводний човен.
У нього унікальне і незвичайне ім'я Ява. Насправді його звуть Іван, але коли він був маленький, і його запитували, як тебе звати, то він говорив, Ява, а останні букви ковтав, так його в селі й прозвали Ява.
Павлуша - кращий друг Яви. Він більш урівноважений і спокійний хлопчик, любить малювати, мріє стати льотчиком, але не менше Яви любить різноманітні пригоди і таємниці.
Розповідь з добрим гумором про чудові, веселі пригоди і кумедні відкриття українських хлопчаків - двох нерозлучних друзів, які й дня не можуть прожити без пригод. Про пригоди, які чекають нас прямо за порогом дому, якщо вистачає фантазії їх побачити. А фантазії у героїв цього твору, вище даху.
Одна лише ідея будівлі метро від сараю до свинарнику чого коштує? ! І адже майже вийшло ... Зовсім трохи прорити залишилося, та свиня в тунель провалилася.
Нудьгувати друзі не вміють. Як не звикли і сумувати. Не вийшло тут - знайдемо іншу справу. Кожен день нова пригода. Одне смішніше іншого. Причому, все виходить як би само собою, так легко і невимушено.
Васюковскіе « тореадори » завжди мають благородні наміри, але на жаль, іноді потрапляють в прикрі ситуації. Нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинки, вміють усвідомити свої помилки і намагаються їх не повторювати, хоча відразу ж вигадують і здійснюють нові авантюри.
Задумка про метро була просто грандіозна, найголовніше - система оплати: з усіх 3 копійки, родичі безкоштовно, а з вчительки математики - 5 копійок.
Коли я читала розповідь, то проти волі переживала разом з героями емоції, які відчували вони, то разом з героєм втягувала голову в плечі від сорому, то відчувала, як з глибини душі піднімається гордість за свого друга ...
Хлопчаки показані такими, як є в нашому житті. Читаючи про цих бешкетників, шкідників, мрійників про пригоди і подорожі, віриш, що це живі справжні хлопці . З ними трапляється і веселе і сумне, вони сваряться і миряться, загалом живуть звичайним хлоп'ячім життям.
За їх вчинками, ми бачимо, що це справжнi, віддані й вірні друзі. Дружба. Так дружити можуть тільки діти. Щиро, віддано і з самопожертвою заради спільної справи і друга .. А ще, це дуже сміливі хлопчики. Коли вони зрозуміли, що собака потрапила в колодязь, то не роздумуючи вирішили її врятувати, не дивлячись на небезпеку.
«Тореадори з Васюківки» - це не тільки смішний розповідь про витівках. Ця книга насамперед про справжню дружбу. Хлопчики показують приклад того, як треба дружити. Вони справді готові один за одним і в вогонь, і в воду, ділять разом не тільки радості, а й печалі.
І мені здається, що якби у них з'явився ще один друг, то і йому було б так само весело і ніколи було б нудьгувати. А ще він би знав, що його самого не кинуть у біді і ніколи не зрадять. Таких друзів мати не соромно, про таких друзів можна тільки мріяти, вони не роздумуючи прийдуть на до завжди виручать в будь-якій ситуації. Я бажаю кожному мати таких друзів.