Хлопци хотили отримати медали

Михайло грушевський (портретний нарис у публіцистичному стилі)чи то світлини, чи то барельєфне зображення цієї видатної людини, завважуєш деякі характерні риси: високий лоб, розкішне «нижнє обрамлення» — борода. а ще незмінно — окуляри. це така перша констатація, скажімо, зовнішніх даних. та михайло грушевський, насамперед, — історична постать!  те, що михайло сергійович грушевський — перший президент україни, у радянські часи не тільки приховували, а свідомо нищили факти цього. влада прагнула доказати, що україна — слабка та не може мати своєї державності, тому її слід «присоединить». окрім того, грушевський — найвидатніший український історик, інтелектуал зі світовим ім'ям. він прожив своє плідне життя на зламі століть: 34 роки у xix столітті (народився в 1866 році) і 34 роки в xx столітті (помер у 1934 році). ця, певною мірою, умовна межа, що поділила навпіл життя геніальної людини, причетної відразу до двох століть, була для українського народу початком національного відродження й боротьби за державність. усе своє життя великий український учений та історик, голова української центральної ради і перший президент україни, присвятив боротьбі за створення української держави. придивляюся до рис обличчя михайла сергійовича на декількох світлинах — ніде не бачу усмішки. думаю: ось так йому боліло за вкраїну, що навіть для сімейного альбому він не посміхнувся перед фотографом. грушевський ґрунтовно підходив до всього, за що брався, — він писав історію і творив її, займаючи високі посади в українській державі. його геній, напевно, полягав у тому, що обміркувавши й дослідивши ідею української державності, він безпосередньо намагався реалізувати її в умовах народно-демократичної революції в україні 1917-1921 pp. саме це викликало шалену лють із боку імперських великодержавників. для них він назавжди став «зубром українського буржуазного націоналізму», твори якого в агонічному нападі намагалися вилучити і з продажу в книгарнях, і насамперед, — із бібліотек, а їхнього автора — із пам'яті народу. відновлення державності україни в 1991 році врятувало спадщину м. с. грушевського, уважне вивчення якої лише розпочинається, адже за радянських часів на вивчення творчої спадщини вченого й державного діяча (понад 2 тис. праць) була накладена заборона. навіть такий сумний факт викриває партійно-радянський імперіалізм: м. грушевський похований на байковому цвинтарі неподалік каплиці, але щоб відвідувачі каплиці не звертали увагу на надгробок із викарбуваним ім'ям, його повернули іншим боком до тих, хто проходив поруч. навіть таку ганебну річ додумалися зробити, аби в черговий раз спробувати відокремити грушевського від рідного народу.  так би хотілося хоч на одній світлині побачити усмішку пана михайла. він замислено дивиться на мене, ніби запитує: «а що ти зробиш для україни? до чого докладеш рук, щоб процвітала наша земля? » мине ще небагато часу, і я постараюсь відповісти на це питання. 

Експресіоністська образність в українській літературі. (Сучасні літературо­знавці зазначають, що уперше термін вжито у 1911 році німецьким поетом Г. Вальденом, але в українській літературі риси експресіонізму з’явилися у 20-ті роки XX ст. у творчості А. Головка, Миколи Хвильового, М. Куліша, а далі Д. Павличка, Л. Костенко, І. Драча. Але одним із перших засоби екс­пресіонізму використовує В. Стефаник.)

Використання засобів експресіонізму у творчості В. Стефаника. (Експресіо­нізм — це така течія у модернізмі, яка базується на емоційній виразності, осо­бливій загостреності зображувальних засобів з метою впливу на читача. Цій течії притаманний соціально-критичний пафос.)

Протест проти соціальної несправедливості і засоби імпресіонізму. (Горе селянина, його соціальну незахищеність зображено «коротко, сильно і страшно» і в новелі «Камінний хрест», і в новелі «Новина». Засобом ім­пресіонізму у творчості Стефаника є перш за все б побудови сюжету, у центрі якого виразна гротескна деталь. У новелі «Камінний хрест» — це гой самий хрест, який воздвиг Іван Дідух собі й дружині ще за життя. 1 цей хрест набуває значення символу, який виражає головну думку сильно й експресивно: жити у такому суспільстві неможливо, але й без Батьківщи­ни — не життя. Вчинок Гриця Летючого з новели «Новина» приголомшує одразу: вбив власне дитя з любові й жалості, бо не міг бачити, як умирає дитина з голоду. Гротескність події покликана вплинути на почуття читача, змушує замислитися над соціальною несправедливістю.)

Експресіонізм у антивоєнних новелах. (Одним із прийомів експресіонізму є емоційна організація монологічного мовлення. Саме цей прийом бачимо у новелі «Сини», де сюжет, на перший погляд, абсолютно реалістичний, але постає він не у хронологічній послідовності і має на меті не зображен­ня типового характеру в типових обставинах, а дорівнює події внутрішньо­го бутл’я подіям зовнішнім. Відтак єдиною реальністю залишаються емоції та переживання головного героя, майстерно передані через градацію по­чуттів, висловлених героєм у різкій емоційній формі. Емоційно несподіва­не сприйняття світу, де точаться війни, зображене через дітей, як у новелах «Діточа пригода» або «Піступка». Експресивна виразність авторської думки досягається саме таким чином.)

Новела — особливий жанр. (В. Стефаник використовує найчастіше саме новелу, бо цей жанр у короткій формі може передати дуже виразно автор­ську думку, адже для цього жанру не існує диктату сюжету. А для експресі­онізму сюжет, його форма має підпорядковане значення. Головне — форма впливу, форма подачі думки.)

Вражати — значить спонукати до думки та дії. (Усі новели В. Стефаника у центрі уваги тримають особливу подію або вчинок, які вражають, навіть при­голомшують своєю трагічністю. Мета автора — вразити, змусити до дії. Робить він це часто саме засобами експресіонізму — особливою емоційно виразною манерою зображення подій, які мають важливе значення не лише для голов­них героїв.)