Тест за твором Олеся Гончара « Бригантина» ІІ варіант
1. За яких обставин читач знайомиться з головним героєм?
2. Ким працює мама Порфира Кульбаки?
3. Чи вірили директор і вихователі спецшколи, що хлопчик виправиться?
4. За жанром « Бригантина» - це…
5. За що Кульбака потрапив у штрафну?
6. Який свій вчинок, пов’язаний з дідом Порфиром, хлопчик згадує із соромом?
7. Про кого з учителів казали: « У маленькому тілі – великий дух»?
8. У чому перед комісією звинуватив Тритузний Порфира?
9. З чого мешканці Комишанки робили паркани й чим накривали дах?
10. У чому трагізм історії про Василя Гаркавенка?
11. Яке татуювання набив собі хлопець?
12. До кого прибіг утікач Порфир?
13. Який фокус показував Кульбака в майстерні?
14. Яку огорожу запропонував звести директор навколо табору « Бригантина»?
15. Чому Марися Павлівна не потрапила в кіно з Костею Степашком?
16. Хто з хлопців утік під час збирання черешні?
17. Як Бугор хотів помститися директорові, але Порфир йому завадив?
18. Кого сватав Оксані за чоловіка водій вантажівки?
19. До кого прибігли Порфир і Гена і слухали розповіді про браконьєрів?
20. Про що вели розповідь вихованці біля багаття в таборі?
21. Чим , крім відпочинку, займалися вихованці в таборі « Бригантина»?
22. Хто разом з усіма вантажив кавуни на баржу?
23-24. У чому символічність назви фільму « Смужка нескошених диких квітів», знятого за твором « Бригантина»?

Жили колись два брати — багатий і бідний. От бідний помер, а син його якось запитав у дядька, як краще жити — правдою чи неправдою.

Дядько сказав, що, звичайно ж, неправдою, бо на світі залишилася сама тільки кривда. Засперечалися племінник із дядьком і вирішили піти в людей попитати.

Пішли вони дорогою. Хто не зустрічався — чи заробітчанин, чи пан, чи піп — усі казали, що неправдою жити краще.

Довелося небожеві (племінникові) віддати багатому дядькові худобу, як домовлялися, й зостатися голому, босому та голодному. Вирішив хлопець повіситися з горя. Пішов до лісу, а там вовк його налякав. Заліз небіж на дерево, сидить, а тут чорти позбігалися —хваляться, хто яку капость людям зробив і як можна від тієї напасті позбавитися. Наслухався всього того хлопець та й пішов людей виручати. У місті загатив греблю деревами навхрест, як чорти казали, й отримав винагороду — сто карбованців і пару коней з коляскою та кучером, її іншому місті викопав кущ малини й забезпечив усіх водою, якої вже давно там не було. Городяни наділили його всіляким багатством. Далі парубок пішов королівську дочку лікувати. Зробив усе, як у чортів підслухав, — і королівна одужала. На радощах віддав Король дочку за того парубка. По смерті старого короля молодий і королевич став на його місці.

Якось у це королівство приїхав купець — його дядько. Племінник його одразу впізнав, а дядько — ні. Як закінчив купець торгу-пати, покликали його до королівського палацу. Тоді й признався король, що він — той самий небіж, який безвісти пропав. Сказав ще, що правдою все-таки краще жити, ніж кривдою, та й розповів свою історію.

Дядькові стало заздрісно — захотів він стати ще багатшим. Пішов до лісу на те саме місце, то чорти його там і вхопили.

 Із давніх-давен уславилась земля українська піснями, які передавалися від покоління до покоління, від матері до дітей бережно, як найцінніші реліквії. Пісні розкривали духовний світ народу, його прагнення і сподівання, горе і радощі, давали сили в труді і боротьбі за визволення.      "Українська народна пісня, - писав М. Стельмах, - увібравши в себе і грозовий, і барвінковий ласкавий світ, історію і побут, болючі роздуми і найніжніші почуття, воістину геніально поєднала пристрасне й емоційне слово з незбагненним чаром, з незбагненними таємницями мелосу..."      Доля української пісні сумна і велична. Незважаючи на перешкоди і лихоліття, вона вистояла і продовжує чарувати красою нові покоління. Кожна пісня, мов іскра, викресана з душевних глибин, проникає в саме серце, бо, як сказав укладач збірки "Найкращі пісні України" Михайло Шевченко: "Вона має те велике, єдине, що не вмирає, що гукає, об'єднує, паморочить жагучим почуттям духовності - має дух!"      Народна пісня - це насамперед історія України та невмирущість душі народної, це світ життя і боротьби, надій і сподівань, які не покидають людину і в найтяжчі часи.      Минають століття, змінюються суспільні устрої, потрясають світ війни і голодомори, на зміну одним поколінням приходять інші зі своїми смаками й уподобаннями. А народна пісня залишається, даруючи свою красу та неповторність.           Народна пісня зоряно, незгасно      Горить в моєму серці повсякчас,      Вона мене виводить на дорогу.      Вона мені просвітлює віки,      Де радість і печаль мого народу      Врослися в древа вічного гілки.