Існує думка, що розвиток електронної пошти веде до занепаду традиційного листування. Безумовно, надіслати електронного листа через Інтернет швидше та зручніше. Для цього не потрібно старанно виводити літери, перейматись за конверт і марки. Ще одна перевага – дешевість. А для спілкування з близькими достатньо навіть коротких смс у соціальних мережах. Цей занепад фантазії і сухість у листуванні у 2005 році захотів викоренити Пауль Магалхеєс (Paulo Magalhães), тодішній студент із Португалії. Він створив безкоштовний онлайн-проект, який згуртував всіх поціновувачів друкованих листівок, в тому числі й самого автора. Вже за кілька днів після створення проекту до нього приєдналось чимало користувачів, а за кілька років – й поготів. На сьогодні у проекті беруть участь більше 400 тисяч людей з 217 країн світу.
Кожен з учасників може випадковим чином обрати адресата і надіслати йому яскраву листівку, звісно, не електронну, а традиційну, «живу». Відповідь від іншого користувача передбачає такий самий сюрприз. «Тобі прийде листівка лише в тому разі, якщо ти надішлеш її сам. Тобто ти мені – я тобі, – пояснює киянка-посткросер Олена Орлова, яка стала нашим експертом з питань посткросингу. – Коли перша листівка доходить до свого адресата і успішно реєструється, лише тоді твоя адреса потрапляє в адресний пул і може бути витягнута кимось іншим».
Посткросинг – знахідка для філателістів і філокартистів (тих, хто колекціонує поштові листівки), що дозволяє за короткий проміжок часу зібрати неймовірну кількість найрізноманітніших листівок. Авторська листівка з Голландії, зображення гейш з Японії чи неймовірні краєвиди Лапландії – все це приправлене оригінальними марками та теплими словами. Щоразу маєш нове й несподіване.
Труднощі ховаються в деталях
Здається, з концепцією посткросингу ми розібралися, але варто згадати і про його умови, продумані авторами задля справедливого обміну листівками. Зареєструвавшись на сайті www.postcrossing.com, людина отримує особисту сторінку, на якій може написати кілька рядків про себе, розповісти про свої уподобання, особливі прохання до посткросерів, наприклад, написати щось рідною мовою чи прикріпити більше марок. До своєї анкети (профілю) можна додати фотографію, яку буде завжди цікаво переглядати гостям вашої сторінки.
Один з найзахопливіших моментів – вибір пункту «Send a postcard» (надіслати листівку). На ваш запит програма сайту знайде одного з сотень тисяч користувачів, покаже його профіль та ідентифікаційний код, який треба вказати на листівці. Щоб догодити адресату, варто ретельно вивчити його анкету. Кожному особливо приємно отримати листівку, про яку мріяв. А скільки задоволення приносить факт того, що твою листівку оцінили, і вона стала шматочком радості для когось на тому боці планети! «Це подвійне задоволення, тому що я можу не лише порадувати самим фактом листівки, а ще й надішлю саме ту, яку хотіли б отримати», – ділиться враженнями вже знайома нам Олена Орлова.
Мико́ла Олексі́йович Лука́ш (19 грудня 1919, Кролевець — 29 серпня 1988, Київ) — український перекладач, мовознавець і поліглот.
Миколі Лукашу, першому в Україні, вдалося перекласти «Фауста». За його переклад українською мовою бралися Іван Франко, Михайло Старицький, Дмитро Загул, але подужати всю поему Ґете ніхто не зміг — далі першої частини жоден із них не просунувся. Микола Лукаш працював над ним 18 років. А «Бал в опері» Юліана Тувіма, поему, що сатирично зобразила польське суспільство, взагалі вважали за твір, який годі перекласти, а Лукашу й це вдалося!
У другому томі мемуарів «Наш Лукаш» Дмитро Павличко згадує:
У ті роки Лукашевого «Фауста» читала вся інтелектуальна Україна. Тувім українською мовою звучав краще, ніж в оригіналі. Лукаш використав таке несподіване лексичне багатство нашої мови, так гнучко та слухняно йшла за його рукою могутня плеяда тувімівських метафор, така іронія виблискувала з кожного речення перекладу, що я був зачарований тим усім. Лукашева мова — як небеса, побачені в телескоп. Міріади слів, які год гати простим оком, виступають у його мові зі своїм глибинним світлом.
Крім того, М. Лукаш переклав українською мовою «Мадам Боварі» Флобера, лірику Шіллера, «Декамерон» Бокаччо та багато іншого.
Загалом Микола Лукаш знав 20 мов, з яких вільно перекладав, і був одним з небагатьох перекладачів, які працювали з оригінальним текстом, а не з проміжним перекладом
російськоб
цікавий факт :
Перекладач Микола Лукаш підібрав 286 синонімів до слова "повія"
