На наступний урок української літератури вчителька дала домашнє завдання прочитати повість Григора Тютюнника “Климко”. Чесно кажучи, я не дуже люблю уроки літератури й читати взагалі. Якесь нудне це заняття. Я б краще порозв’язував якісь задачі з математики – оце мені дуже подобається! Але якось так сталося, що саме цю повість я прочитав. Ми їздили на вихідні до бабусі і дорогою, в електричці, я й прочитав цю невеличку книгу. Чесно скажу – я був дуже вражений! В мене ледь сльози на очі не виступили, але я стримався, бо недобре такому дорослому хлопцю плакати, та ще й на людях. Тепер, думаю, варто поділитись моїми враженнями.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/moi-vrazhennia-vid-povisti-klymko/
Объяснение:
Ця фантастична казка приховує сакральні знання, куди важливіші та глибші ніж томи всілякої макулатури, призначення якої – заплутування людей у лабіринтах розуму без мудрості та віри без енергії любові.
Отже, в дужках переказ сюжету, а без них – просто дилетантська спроба тлумачення.
[Царем був Жайворонок – птах, а царицею – Миша. І мали вони спільне поле, яке вирішили засіяти пшеницею. Коли почали ділити врожай, то одне зернятко залишилося. Миша запропонувала його перекусити навпіл, а сама сховала в собі в нірку.]
Жайворонок – символ весни, “божа пташка”, “духовна” складова людини. Верхній світ на Дереві Життя. Миша – давній хнотичний, земний символ, відноситься “диявольських”.
Нижній світ на Дереві Життя. Отже, чоловіче, “духовне” начало разом із жіночим, земним-підземним, поєдналися через спільну дію – засіяли поле – людську душу.
Проте, гармонії у тій душі не вийшло. Точніше – ймовірно, що би її вдалося досягнути, але “земне” начало “схитрило”, перетягнувши на свій бік дрібоньку частинку – зернинку з поля, а “небесне” обурилося:
