Будь-яка пора року має свої особливості і додає природі певного шарму. Але осінь, на мою думку, найгарніша з усіх. Яскраве, ніби язики полум'я листя, щоб встиляє килимом землю, безліч жолудів та каштанів, якими не проти поживитись білочки, частий дощ, через який з'являються калюжі, в яких відображається небо та останні теплі промені сонця. Усе це прикрашає моє місто протягом трьох місяців, допоки не прийде зима. І я люблю таку осінь. Насолоджуюсь її красою сповна та щороку чекаю, коли ж вона настане знов
Объяснение:
цитаты из книги " Захар Беркут "
Объяснение:
1.)Народ нужденний, прибитий, понурий, супроти чужих несмілий
і недотепний. Кождий дбає тільки про себе, не розуміючи того, що таким робом роздроблюються їх сили, ослаблюється громада
2.)Ні, власті у нас над громадою не має ніхто: громада має власть сама, а більше ніхто
3.)Зійшли вже на долину. Під водопадом творив потік просторий, спокійний і чистий, мов сльоза, ставок. При його берегах стояли великі шапки перлової шипучої піни: дно наїжене було великими й малими обломами скал; прудкі, мов стріла, пструги блискали поміж камінням своїми перлово-жовтими, червоно цяткованими боками
4.)- Рятунку! - скрикнула у смертельній тривозі Мирослава, і в тій хвилі понад її головою блиснуло ратище і пхнута в горло медведиця, мов колода, впала з каменя.
5.)Зате в полонинах, що були, так само, як і всі доокружні ліси, власністю тухольської громади, паслися великі отари овець, у котрих спочивав головний скарб тухольців: з них вони добували собі одежу й страву, омасту й м'ясо.
6.)їх, потятих на великі ботюки, долі потоками до нових парових тартаків, або таки на місці ріжучи на дошки та на ґонти.
Але найбільше змінилися люди.
7.)«Життя лиш доти має вартість,- говорив він частенько,- доки чоловік може помагати іншим. Коли він стає для інших тягарем, а хісна не приносить їм ніякого, тоді він уже не чоловік, а завада, тоді він уже й жити не варт. Хорони мене боже, щоб я коли-будь мав статися тягарем для інших і їсти ласкавий, хоч і як заслужений хліб!»
и это ещё не всё
