за ответ за задание для текста Леси Ворониной

Тся вволю посмеяться, то нужно обязательно прочитать повесть Ярослава Стельмаха «Митькозавры с Юрковка, или Химера лесного озера». В ней такие захватывающие приключения двух шестиклассников - за уши не оторвешь от книжки. Когда читаешь эту повесть, то кажется, что написал неизвестный писатель, а такой же мальчик, как герой произведения.Ярослав Стельмах отнюдь не украшает школу, откровенно говорит об отношении учеников к учительнице ботаники и зоологии. Стельмах называет ее так, как говорят дети, - «ботаничку».Именно она задала шестиклассникам задачи: за лето собрать коллекцию насекомых. Мальчики вспомнили, что никому не нужны такие коллекции и они пылятся в кабинете биологии, но ухватились за эту задачу. 
Чтобы выполнить ее, нужно было ехать в Митькиной бабушке в деревню, а родители сомневались, можно ли таких разбойников навязывать старенькой. И все-таки Сережка и Митька сумели доказать родителям, что без коллекции они в сентябре просто погибнут. 
В селе друзья сразу же нашли озеро в лесу, восстановили чей шалаш и все время проводили там. Кроме них, к озеру приезжал на велосипеде еще один городской гость - четырнадцатилетний Васька. Он рассказал шестиклассникам, что в озере живет какое-то чудовище. Дети решили выследить ящера, ведь четко видели огромные следы на прибрежном песке, ночью слышали страшный рев и наблюдали, как булькает вода в глубоком месте. 
Пытаясь поймать чудовище и прославиться, Митька и Сережка делали ловушки, засады, поочередно дежурили ночью. Целый месяц мальчики читали книжки о геологических периоды на Земле и о животных, которые когда-то населяли нашу планету. Как оказалось потом, никакого Митькозавр не существовало, а над друзьями пошутил Васька. И Митька и Сережка не обижены, ведь за этот месяц они пережили множество таинственных и веселых приключений, и в дополнение перечитали много книг по биологии. 
Перевернута последняя страница повести, но так не хочется расставаться с героями произведения. И я знаю, что Ярослав Стельмах написал несколько сборников рассказов для детей и о детях, я с удовольствием прочитают на каникулах

Життя — безмежне небо, на якому щомиті то спалахують, то гаснуть зірками людські долі. Одні з них тьмяно блимають, а інші яскраво горять, ведучи за собою мільйони, освітлюючи їм шлях та вказуючи дорогу. Такою яскравою зіркою в нашій історії та літературі є геніальний пророк, майстер художнього слова, співець правди Тарас Шевченко.Цими весняними днями вся Україна, кожен — від сходу до заходу, з півдня до півночі — святкує день народження дорогої кожному українцю людини — Великого Кобзаря. Адже від свого народження 9 березня 1814 р. в убогій кріпацькій хаті села Моринці Звенигородського повіту на Київщині він об’єднав в собі генетично всю Україну, бо його мати Катерина Бойко вела свій родовід від карпатських бойків, а батько Григорій Шевченко був представником сходу.Чи могли уявити його батьки, ким він стане для свого народу, літератури, мистецтва? Григорій Шевченко не залишив сину Тарасу спадщини, бо, мабуть, на якомусь інтуїтивному рівні відчував, що йому судилася зовсім інша, ніж в його братів та сестер, доля.А доля… У своєму «Кобзарі» Тарас Шевченко вживає це містичне слово аж… 175 разів. І лише декілька разів «недоля». Доля приготувала Шевченку важкі життєві випробування і славу, тільки не прижиттєву, а після смерті…В нашій славній історії ще не було людини, котра вчинила б такий неосяжний вплив на уми і серця своїх співвітчизників. Тарас Григорович не був політиком, та на його ідеях сформувались і зросли чимало громадських організацій і партій.Він не був полководцем, але його слово змобілізувало сотні полків, дивізій, цілі армії, підняло на збройну боротьбу мільйони українців, здобуло не одну визначну перемогу на полі бою.Він не був дипломатом, проте широта його поглядів, внесок у світову літературу та мистецтво, а головне — ідеї загальнолюдських братерства та любові, що базувались на християнських чеснотах, здобули для України та українців належне визнання та пошану серед світової спільноти.Він не був проповідником, та гарячими віршами-молитвами й дитячою відданістю Творцеві славив Бога.Він не народився пророком і зовсім не прагнув ним бути, але за велінням долі став ним і вивів свій народ з «єгипетської» неволі, хоча сам так і не побачив землі обіцяної.Тарас Шевченко прожив дуже мало — лише 47 років. З них 34 роки провів у неволі: 24 роки — у ярмі кріпацтва і понад 10 років — у найжорстокіших умовах заслання. А решту — 13 «вільних» років — перебував під невсипущим наглядом жандармів. Попри це, Шевченко передусім піклувався про свій гнаний народ, про свою безталанну країну.Уже для багатьох поколінь українців — і не тільки — Тарас Шевченко означає так багато, що мимоволі виникає ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, що він завжди з нами і в наших серцях. Та це далеко не так. Шевченко як явище велике й вічне — невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з її буттям продовжується нею, вбираючи в себе нові дні і новий досвід народу, відгукуючись на нові думи й біль… Він росте й розвивається в часі, в історії, а нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічнім шляху до Шевченка.Твори Кобзаря — українське Святе Письмо, збережене, попри всі негаразди і проблеми існування. Якимсь містичним чином його рядки нині для багатьох можуть слугувати закликом до бою, молитвою за живих і загиблих та надією на день прийдешній. Його читають з піднесенням і хвилюванням. Кожне слово, кожен рядок ніби щойно написаний. Певна річ, що немає загального розуміння його творчості, як і немає повного розуміння й інших геніальних речей у цьому світі. Але той, хто справді осягне творчість Кобзаря, вже не зможе не визнати його геніальності. Важко виділити щось одне, що мені найбільше подобається з творів Шевченка. Скільки б не читала, щоразу знову і знову затягує, і тільки дивуєшся, наскільки все актуальне, що не читай. Його слова здаються криком душі самої України.