Наведіть приклад позасюжетних елементів у повісті Лесі Воронини “Таємне Товариство Боягузів…”
Я удаляю ответы которые меньше чем 15 слов

МОЄ СТАВЛЕННЯ ДО ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ ОПОВІДАННЯ В. ВИННИЧЕНКА "ФЕДЬКО-ХАЛАМИДНИК"Після прочитання оповідання Володимира Винничєнка «Федько-халамидник» моє ставлення до головного героя було суперечливим. З одного боку, Федько показав себе як позитивний герой, двічі врятувавши Толю, а з іншого - як негативний, бо постійно всіх про¬вокував на різні забавки і бешкети. Але почнемо спочатку. «Це був чистий розбишака-халамидник. 
Не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька; там? шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом. 
Наче біс який сидів у хлопцеві! Усі діти як діти - граються, бавляться тихо, лагідно. Федькові ж неодмінно щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці.» Так характеризує автор свого головного героя. З цього опису ми бачимо хлопчика, який постійно комусь шкодить, заважає, і робить це все навмисно. Відповідно, вдома він отримує на горіхи, батько лупцює його нещадно ременем. Але тут з'являється цікава деталь. Федько ніколи не кричить, завжди каже правду про свої вчинки, навіть якщо знає, що його за це буде бито. Доходить до того, що після неприємної процедури биття тато дає синові гроші «за правду». Ось ця особливість характеру, правдивість, здатність сказати істину в очі будь-кому і приваблює мене в головному герої. 
Не подобається мені у Федькові його риса робити щось просто так. Підійшов до дітей, забрав повітряного змія, якщо хтось чинив опір - побив, і все нормально, так і має бути. А чому він його забрав? Просто так, захотілося погратися самому чи показати свою силу? Інша справа, що він його потім повернув, але, як каже сам автор, це трапляється нечасто. 
А імпонує мені у хлопцеві його жага до розваг. У цьому він просто не знає меж. Знаходячись з ним поруч, ви ніколи не нудьгуватимете. Навіть у звичайній буденній зливі Федько знаходить щось цікаве: бігати по калюжах, вишукувати різні залізні предмети, цвяшки, підкови. Цією енергетикою хлопець приваблює до себе не лише звичайних дітей робітників (Стьопка, Васька), а й Толю, сина багатого підприємця. Цей хлопчик належав до основних розваг Федька. Для нього було великим задоволенням витягнути Толю і його будинку, а потім десь підставити хлопця, скориставшись непідготовленістю Толі до різних випробувань. Візьмемо хоча б приклад зі зливою. Федько проявив себе як визначний актор. Він давно помітив, що Толя гає за ними з вікна, але діти продовжують його не помічати і удавати найщасливіших людей у світі. ІЗони прекрасно розуміють, що Толі не дозволено гуляти під дощем. Проте своєю поведінкою, а потім і жестами закликають йти до них. І Толя виходив. Федько не гнав його геть, як того вимагали батьки, а люб'язно дозволяв ходити по калюжах разом із ними. І як результат, Толя ввечері лежить з температурою, а Федькові тато влаштовує чергову екзекуцію. Але хлопець не ображається, він розуміє, що так треба. 
Найбільш вражаючим моментом оповідання, де проявляється характер халамидника, є похід до річки, на якій почав танути лід, унаслідок чого на воді утворилася сила-силенна крижин і льодових громад. Федько вирішив перейти на інший берег, перестрибуючи і крижини на крижину. Він усе це зробив з успіхом, натомість Голя, який теж відважився на подібне, перелякався і не знав, що вдіяти. Йому на до вирушає головний розбишака, штовхаючи крижину з Толею до берега. У цей момент сам провалюється у воду. Хлопці витягують рятівника. Прибігають батьки Толі, розпитують, чому їхній син опинився на льоду. Той відбріхується, каже, що Федько його штовхнув. Тоді батьки запитують у Феді, чи це так (вони знають, що він завжди говорить правду). І халамидник розуміє, що правду казати не можна, адже тоді Толя отримає ременем не гірше за самого Федька. І от чим мені подобається головний герой: він вдруге рятує Толю, говорячи, що штовхнув його на лід. Федя здатен для друга на все, він віддасть власне життя за свого товариша. На жаль, так і сталося. Але якби він був реальною люди¬ною, я хотів би, щоб ми з ним товаришували. 

1 Господь багатий нас благословив Дарами, що нiкому не одняти: Любов i творчiсть; туга i порив, Одвага i вогонь самопосвяти.

2 І — Все в житті залежить від нас самих. ( Тільки доклавши власних зусиль, людина може побудувати щасливе майбутнє, бо часто вона не усвідомлює, наскільки багатим є її внутрішній світ, скільки фізичної сили приховує сила людського духу). II —Справжнє, наповнене боротьбою життяне для слабких.( Це не означає — крокувати з високо піднятою головою, незважаючи ні на що, це значить приймати виважені рішення, аби не помилитися й виконати свій обовязок). III — Сумління -вічне мірило вчинків. (Автор називає сумління «невблаганним», адже ми можемо переконати оточуючих, що примусило нас порушити моральні принципи життя, але ми ніколи не зможемо переконати в цьому сумління, не зможемо примусити його замовкнути). IV — Хвилини вибору і сумнівів. (Слід пам’ятати, що наші дії не можуть керуватись вседозволеністю, ми не можемо діяти за принципом «Ціль виправдовує засоби». Автор у наказовій формі переконує, що майже все в житті залежить від нас самих Це не собі поезія. Ні! В ній істина, яка допомагає повірити в себе. А віра у себе — то дуже важлива річ!).

3  Означает,что дружба это и есть сила,т.к дружба всегда делает людей сильнее.

4 У вірші “Радість” ми бачимо ліричну героїню, яка несе радість у серці, причини її пояснити не може, до неї “радість тулиться”, і ця радість передається поетичним порівнянням “як безжурний вітрогон хлопчина”. Радість спинити не можна, бо “Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли”. Ця безжурна радість переповнює вщерть: “Пролітаю між людьми похмурими, Козачка вдаряю попід мурами…” Весь вірш пройнятий життєрадісною настроєністю, передає ніжний ліризм і оптимізм ліричної героїні.