До іть будьласка скласти міні твір "У чому полягає сила думки"?

Балади– улюблений вид фольклору й меносу в українців, їх ліричність з елементами епосу і героїки завоювали їм симпатії.
Народна балада  – лірична пісня сумовитого характеру з драматично напруженим сюжетом, в якій йдеться про фантастичні або незвичайні події, життєві конфлікти. У центрі балади – завжди індивідуальна, але суспільно значна людська доля. Сюжет у баладі стислий, оповідь зосереджена навколо одного, але найважливішого його вузла, і ведеться вона швидко, без уповільнень.
Найвдаліші балади про козацьке життя, про героїчну смерть на полі бою. Довершеними є балади і соціально – побутового скрещування.
Українські балади багатством поетичних образів, мистецькою довершеністю і мелодійністю займають вагоме місце в світовій літературі. До тогож зміст їх і форма різноманітні.
Українські народні балади відносяться до одного з найскладніших видів усної народної творчості. Складність цього різновиду пісенного жанру полягає в тому, що він увібрав в себе велику кількість схожих рис з інших сюжетних жанрів, таких як ліричні пісні, думи, билини тощо. Отже дати однозначне і точне твердження терміну балада досить важко, оскільки границі та рамки досить розширені. За до балади було і досі залишається досить легко змалювати та описати будь-яку життєву подію, а саме духовну, побутову, суспільну тощо. Майже не існує такої теми, яку не можливо було б оспівати в баладах.
Сильного психологічного ефекту в українських народних баладах досягають за до зображення драматизму подій, душевних переживань та емоційних потрясінь. Подібні ситуації та відчуття притаманні та знайомі кожній людині, тому і відгукувалось переживанням та співчуттям. Всі зображені події, попри елементи незвичайності, можуть мати місце в житті кожної людини. 
Українські балади є відображенням душевності, щірісті і сердечної теплоти, поетичноств і мужності, це невичерпне джерело творчого натхненній для поетів і письменників різного часу.

У Хроні є важлива місія – змінити соціальний устрій своєї країни, щоб більше не страждали ні тварини, ні люди.
Якщо Хроня особистість, то тварини здебільшого відображають людські соціальні типажі: задиркуватий кіт-бандит Рата, балакучий рекламними слоганами папуга-політикан Фері, інтелігентна філологиня вівчарка Доллі, звичайнісінький обиватель хом’як Хомка та багато інших.
У кожного з цих героїв свій вибір, своя доля і своя мова, що вдалося авторці напрочуд вдало. Проте, наявність у книзі для дітей величезної кількості сленгових слів та жаргонізмів збиває з пантелику і часто дратує, оскільки замулює зміст. Тут можна зустріти і сленг чиновників, і слова, які використовують маргінали, й ті словесні конструкції та епітети, з якими так наполегливо воюють вчителі та батьки. Нащо легітимізувати цю лексику б мислення через літературу для дітей? Не розумію...
Багато у творі згадано різноманітних торгівельних марок, наявні культурні відсилки, але ці згадки безсистемні, у них читач потопає, як в інформаційному смітті, і це теж дратує і заважає читати. Так само заважають сприйняттю тексту політичні мотиви: політикою, мов радіацією, просякнуте все життя.
Якщо події першої частини відбуваються в умовно реальному світі, то вся друга – це мандрівка Чорнобильською зоною. Хроня прагне знайти інформацію про своїх родичів, а для того йому потрібно пройти випробування – дійти до Прип’яті, Покинутого Міста, і поговорити з людьми, які знали його батьків.
Усі намагання героїв на щось вплинути завершуються нічим. Помирає вівчарка Доллі, знайшовши таки могилу свого любого професора. Повертається до клітки хом’як Хомка, обирає сите життя і несвободу, й втрачає дар мови. Пристає до злодіїв кіт Рата. А папуга Фері відлітає в еміграцію.
Цілком типові моделі поведінки.
А Хроня і його вірний Рекс ідуть у Чорнобильську зону.
Зона – міфічне, фантасмагоричне місце, де стикаються різні часові пояси та світоглядно-образні системи. Окрім різноманітних бандитських угруповань, у Зоні героям зустрічається Пляшкоїд, новітній монстр, який харчується пластиковими пляшками і має атомне серце, він жалюгідний і бридкий. Такий собі «український горлум».
Є тут й охоронці родового вогнища та пам’яті Цур і Пек, позитивні персонажі, які дуже полюбляють дивитися рекламу по телевізору, тобто, вже заражені негативним впливом «цивілізації». Іншим представником міфічного табору є мудрий трьохсотрічний крук Гай, який розмовляє мовою богословських книжок і крилатими висловами, адаптованими до ситуації. А ще у крука є місія – він бачив, де люди лишали ключі від своїх осель, коли виїжджали із Зони після вибуху, і тепер може підказати, де шукати ключ, коли хтось захоче повернутися.
Допомагає Хроні бородань Джохар, представник національної «неруської» меншини, і цей соціальний мотив прописано дуже яскраво.
Кожен із героїв шукає своє місце під сонцем, а для цього потрібно зрозуміти, звідки твої корені. Щоб до зрозуміти себе, Цур і Пек влаштовують Хроні та його друзям подорож у минуле, і це природно, що надалі Хроня постає вже не як безрідний утікач з інтернату, а молодший з роду Поліщуків.
Згодом виявляється, що нашийник Рекса дуже дорогий, і коштів, отриманих з його продажу, вистачить на дорогу з Києва до Бердянська, де, можливо, ще мешкають рідні головного героя. Як виявилося, пошуки у Бердянську не завершуються.