Напевно кожен із нас замислювався над тим чи правильно поступила Ганна,що все життя приховувала і змовчувала.Хтось осуджує Ганну, а хтось виправдовує і жаліє.Не проживши життя Ганни не зрозумієш ЇЇ вчинок.ЯГанну не осуджую бо в першу чергу вона думала про сина.Немаючи змоги самій виростити і виховати дитини,підкидає сина багатим бездітним людям.Але сама іде наймичкою,щоб бути рядом.Ніхто не розуміє що творилося в неї в душі.Радіючи кожного ранку коли малий Марко називав ї мамою вона піклується про дитину,а ввечері
плаче і проклинає свою долю.Навіть коли вмерла стара Настя, а Марко виріс і настав час одружуватися то відмовилася наймичка.Мотивуючи тим, що з її сина будуть насміхатися, бо він багатий,а вона наймичка.Наймичка натура-безмірно глибша,почуття у неї сильне,любов до сина перемагає все інше.Вона і тут ставила насамперед благополуччя свого сина.Вона каралася весь вік в чужій хаті,але була щаслива,хоч на хвилинку,бо з нею був її син.Коли ж занедужала всі переживали i ось тоді вона вирішила відкрити свою тайну.Вирішила зняти гріх із душі, перед смертю все розповіла.
Мені здається, що кожна любляча мати,в такій ситуації, вчинила бяк наймичка. Головне, щоб дитина ні в чому не потребувала,а любов свою віддавати можна і наймичкою. Тільки як жити з таким тягарем?Як винести всі тяготи долі?Але материнська любов всесильна і витерпіти можна все заради щастя дитини.
Ганна-Сила,благодать,милість Божа, завдяки Цьому вона перенесла всі тяготи і незгоди долі.Все життя каралася,що Марко не знає хто його мати.Але перед самою смертю все розповіді цим самим знімає камінь із своєї душі.
Мені здається, що запізно вона розповіла.Не змогли вони з сином наговоритись. Марко зрозумів би і прийняв,бо він її любив.
