Відповідь:... Я вже виросла,на дворі була глибока осінь яка здавалася холодною та не привітною. Якось я підійшла до вікна та побачила маленьку квіточку ,що самотньо росла на грядці. Я одягнулася та підійшла до неї,і раптом я побачила хрест біля неї,то була нагідка..
І спамяталося мені,як давно коли була ще дитиною,Фідріх саджав нас на коліна та співав свої німецькі пісні які здавалися нам дурними та незрозумілими. Спамятала,як кидали ми в нього грудки та топтали його грядки,а він ніколи не проганяв та не кричав на нас,Фідріх любив робити прикраси з цегли у вигляді сонця та квітів.
По щоках потекли сльози,я не могла повірити ,що була такою жорстокою до полоненого..
На наступний день я пішла за місто де поховали бідолашного Фідріха та поклала туди квіти.
– Пробачте нас будь ласка–сльози так і капали з моїх очей падаючи на пелюстки нагідок...
Я зрозуміла що не можна бути такими поганими, адже всі ми однакові незважаючи на те, що з інших країн. Не можна бути жорстокими до інших людей.
Пояснення:
