Вовк Сіроманець образ вовка, його характеристика з повісті М. Вінграновського "Сіроманець":
найстаріший - «був найстарішим вовком у світі»
ватажок зграї - «все своє Сіроманче життя водив зграю»
взірець для молодих вовків - «молоді вовки мріяли пройти у нього бойову вовчу стратегію і тактику»
об’єкт марення молодих вовчиць - «він снився молодим вовчицям»
має вплив на інших - «коли ж нічого було їсти […], то й зграя сиділа позаду нього, кусаючи себе за хвости»
авторитетний - «і зграя мовчечки лягала»
Тобто можливо зробити висновку, що вовк сміливий, відважний, розумний, авторитетний, кмітливий.
Алеж читаючи «Тепер, на старість, вовк осліп. Бурхлива темнота зацарювала в його очах. Один лише нюх водив його по
світу, і кашляти вже почав», робимо поглиблення характеристики вовка: старий, сліпий, хворий, самотній, оскільки втратив усю свою зграю. З тексту дізнаємося, що вовкові сниться один і той самий сон: «срібні очі постріляних вовченят, постріляні вовчиці з білими зубами у землю, і снився він собі сам». Можна зробити висновок, що такий сон пов’язаний із нервовою напругою, сум’яттям, відчуттям чогось нездійсненного, значущого, що мало місце в житті, відчуттям утраченого. Вовк був ватажком зграї. Він був сильним, молодим, нездоланним. Усе це залишилося далеко позаду.
Объяснение:
Объяснение:
Серед багатьох творів Михайла Стельмаха окремо стоять дві повісті — "Гуси-лебеді летять", "Щедрий вечір". Автобіографічні за своїм змістом, вони передають ту атмосферу, в якій зростав і формувався маленький Михайлик, розкривають таємниці його дитячих переживань і мрій.
Ми бачимо героя у звичайних щоденних клопотах сільської людини: він пасе конячину, збирає гриби, ягоди, допомагає батькам по господарству. Але життя його не можна назвати сірим і буденним. У світі дитинства хлопчика неначе злились в одне два начала: казкове і реальне. Так і зростає він серед чудової загадкової природи, вірячи й не вірячи в таємницю жарптиці, виглядаючи по садках і левадах літо, яке залишає по собі то розквітлі суниці, то стиглі вишні. Михайлик — непосидючий, бешкетливий, і, разом з тим, доброзичливий і чуйний. Є в Михайлика і ще одна риса, яка виділяє його з-поміж інших дітей : "слабість" або "дурість", за словами односельців невситима — жага до читання. Михайлик читає все підряд, що не встигли докурити в "селі". Заради можливості читати він терпить багато прикростей: і нарікання матері, і глузування інших дітей. Але той потяг до знань не залишився марним: Михайлик із задоволенням і успіхом учиться в школі. Вражає розповідь його про батькову кирею. В ній носив його батько до школи взимку, коли Михайлик не мав взуття, "я мало не заплакав і з жалю, і з тієї радості, що батько не дасть мені покинути науку".
Із вдячністю згадує Михайло Панасович про всю свою сім'ю. Неосвічені, бідні люди мали красиві шляхетні душі. "Мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман", "вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна". З особливою теплотою говорить Стельмах і про свої діда й бабу. "Жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх вуст не торкнулась жодної людини".
