1.Стелися, барвінку, –
Буду поливати,
Вернися, Іванку, –
Буду шанувати.(Несе Галя воду)
2.Ой ти Галю, Галю молодая,
Підманули Галю забрали з собою.(Їхали козаки)
3. Не хилися, червона калина - маєш білий цвіт.
Не журися, славна Україна - маєш добрий рід.
(Ой у лузі червона калина похилилася )
4.Ой роду наш красний,
Роду наш прекрасний,
Не цураймося, признаваймося,
Не багацько нас є.( Ой роду...)
5.Чорнії брови, карії очі,Темні, як нічка, ясні, як день!
Ой очі, очі, очі дівочі, Де ж ви навчились зводить людей? (Чорнії брови...)
ответ:Іноді я замислююсь над тим, що, ставши дорослим, обов'язково буду згадувати своє дитинство. А раптом стану відомим письменником чи режисером? Чи є у моєму житті щось цікаве, про що можна розповісти через 20, 30 років? Може, напишу книжку про літні подорожі до Криму? А може, про наші з друзями пригоди? А можливо, зняти фільм про шкільні будні, адже і в них є чимало веселого? Думаєте, це буде нікому не цікаво? А ось у повісті М. Стельмаха "Гуси-лебеді летять", яку ми нещодавно вивчали на уроках української літератури, автор дуже цікаво розповів про своє дитинство, взаємини з однолітками та дорослими.
Оповідь у творі ведеться від імені головного героя — хлопчика Михайлика. Це сам Михайло Панасович Стельмах у дитячі роки. Дитинство письменника припало на нелегкі 20-ті роки XX століття, коли відбувалося становлення нової держави, яке супроводжували холод, голод і злидні. Михайлик розповідає про своє життя й переживання, про своє ставлення до всього, що він бачить навколо, свідком й учасником чого доводиться бути йому самому. Образ Михайлика розкривається різними засобами: це і самохарактеристика, і розповідь інших про вчинки героя, про ставлення до нього батьків, дядька Себастьяна тощо.
Хлопець шанує й оберігає природу, тонко відчуває
Объяснение:
