Оригінальну повість Франка, написану, до речі, всього за півтора місяці на конкурс патріотичної української літератури, оголошений у 1882 р. львівським часописом «Зоря», переробляли сценаристи Ярослав Войцешек та Річард Ронат, які зберегли більшість подій та основний посил твору. Але вони додали в розповідь деяких нових героїв та нові сюжетні лінії і, ясна річ, трохи бойових сцен. Загалом вийшло дуже збалансовано… але дуже передбачувано. Не можу сказати, що повість Франка повна несподіваних сюжетних поворотів, але фільм «Захар Беркут» вийшов занадто вже середньостатистичним.
Так, у фільмі є прив’язка до Карпат та української історії, але.. це з таким же успіхом міг би бути фільм про протистояння піктів та римлян, романо-бриттів та саксів, греків та персів. Між іншим, про персів – у тухлівців є свій Фермопільський прохід, свій цар Леонід та свій Ефіальт. Зрозуміло, що Франко навмисно відсилає нас до подій давньогрецької історії та створює образ 300 карпатських спартанців, адже цей подвиг зрозумілий будь-кому. Але приберіть з «Захара Беркута» оберіг у вигляді беркута-тризуба та двоголову курку з татарських ярликів, і ви нізащо не вгадаєте, яка країна показана у фільмі. Це вікінги? Це скотти? Це іберійці? Чи взагалі якась фантазійна історія?
Объяснение:
